Розділ «Частина перша Римські канікули»

Скінчивши снідати, Джованна пішла до ванної кімнати, а Франко ступив до кабінету, обладнаного засобами радіоелектронного зв’язку, наче капітанський відсік підводного човна. Поки дружина приймала душ, Франко встановив, що майже одночасно з рейсом із Мілана, о 10:30 AM, прибув рейс із Києва.

— Джованно, — гукнув чоловік, почувши, що дружина вийшла з ванної кімнати. — Йди-но сюди. Ти зможеш пізнати того йолопа, якого обікрали?

Франко вирішив довести дружині, що він таки чогось вартий і недаремно мордує свій час на службі — і не лише заради коханки. Джованна, якій треба було прибрати в домі й поїхати до дочки, котра жила в центрі Риму, неохоче приєдналася до чоловіка. Вона вже не була рада, що затіяла цю розмову, бо, знаючи занудний, настирливий і дріб’язковий — з підвищеною, підозріливою увагою до незначних деталей — характер Франко, перелякалася, що він зіпсує їй всю неділю.

Але те, що побачила, здалося їй захоплюючою грою.

— Дивись уважно, — сказав Франко. — Не проґав цього телепня.

На великому екрані замиготіли обличчя пасажирів літака АН-278 М рейсом Київ — Ф’юмічіно. VIP-пасажирів серед них не було.

— Стоп! — вигукнула Джованна, відчуваючи дивне хвилювання. — Це він.

Стереоскопічне зображення кучерявого хлопця з наївними очима зупинилося на екрані. «Джордж Безпалий, 22 роки, експедитор приватної українсько-італійської фірми МАРС (Мілан-Алчевськ-Рим-Сімферопль), неодружений, зріст 180 см, група крові… Мета поїздки — візит до матері й сестри, які живуть у Віченці. До 2077 року мешкав у Вашингтоні ДС, Конфедерація держав Північної Америки. Гетеросексуал, судимостей не має».

Джованні стало ніяково, наче вона без дозволу зазирнула в чужу таємницю.

— Тепер дивімось далі, — Франко був виразно задоволений ефектом, що його справила на дружину поява незнайомого на екрані. Він уперше демонстрував Джованні інформаційні можливості своєї спецслужби.

Він набрав на клавіатурі цифровий код, і на екрані виникла емблема залізничної поліції.

— Ти в якому вагоні їхала?

— В другому з кінця. Ледве встигла, — немовби виправдовувалася Джованна.

— Тепер дивись уважно.

У напівтемряві виникли незнайомі обличчя, якісь постаті рухалися до тамбура: це був вагон, у якому недавно їхала Джованна: вона побачила себе, свій відчужений, ні на кого не звернутий погляд, нервовий рух рук, що поправляли шарфик на шиї.

— Алоре, — задоволено промуркотів Франко, — ти поводиш себе зразково і ні з ким не заграєш.

Джованна подумала, що хотіла б подивитися на чоловіка — що виробляє він зі своєю коханкою; але вони, либонь, роблять де у кімнаті, де немає камер спостереження.

— Тепер дивимось далі.

Він перемкнув щось на клавіатурі, й на екрані з’явилося зображення з другої камери, яка висіла над головою Джованни. Невідомий кучерявий хлопець, поставивши сумку біля ніг ближче до проходу, витягнув із кишені карту й почав вивчати. Поряд із ним у проході з’явилася постать циганки, яка розкладала якісь записки на багажі подорожніх. Хлопець із здивуванням подивився на циганку й записку, яку та поклала на його мішок, і в цю мить…

— Стоп! — вигукнув Франко, зупиняючи картинку. — От негідники!