Розділ «Частина перша Римські канікули»

Россі не зміг відкрити футляр — довелося викликати механіка з контртерористичного дивізіону. Коли флешку було відкрито, Россі вставив її до спеціальної щілини в своєму комп’ютері. На екрані виникло зображення комахи, яка почала негайно розмножуватися, поки чорно-жовта хмара цих інсектів не заполонила весь простір екрана. Потім екран спалахнув і зображення зникло. Помічник Россі через півгодини перевірок і спроб оживити комп’ютер із сумом повідомив, що дорогий казенний прилад згорів дотла, гавкнувся, як старий електрочайник у результаті короткого замкнення.

День починався жахливо, бо вранці Россі полаявся з Джованною, яка прокинулася в поганому настрої й чути нічого не хотіла про цю бісову сумку та її господаря; коханка відштовхнула його, коли намагався обійняти, бо в неділю не приїхав до неї пообідати, як домовлялися; на додачу до всього заступник директора Агентства раптом виявив інтерес до історії з сумкою — мовляв, на якій підставі Россі вліз у компетенцію залізничної поліції і втрутився в банальну історію дрібної крадіжки (і яка ж це сука, подумав Россі, встигла настукати на нього заступнику директора, який ненавидів Франко як головного претендента на свою посаду). Щоб заткнути пельку заступникові, Россі, ще не знаючи вмісту сумки, конфіденційно повідомив, що його агентура натрапила на слід українського шпигуна, який, не виключено, повинен вийти на зв'язок з одним зі злочинних угруповань. Россі й сам дуже швидко повірив у цю абсурдну версію. Його налякали зловісні комп’ютерні комахи, які розповзлися по екрану, й він викликав хакерів з дивізіону електронної інформації.

Хакери прийшли зі своїм комп’ютером, у якому були встановлені потужні фільтри проти смертоносних вірусів типу Locust — удосконаленого і надзвичайно патогенного потомка древніх черв’яків STUXNET — й почали обережно експериментувати з флешкою, яка не хотіла розкривати свої таємниці. Нарешті на екрані з’явилася якась абракадабра з цифр, математичних символів та ієрогліфів.

Хакери визнали своє безсилля, й Россі прийняв два важливих рішення:

— відкрити оперативну справу проти українського агента Джорджа Безпалого під кодовою назвою «Римські канікули» й грифом «цілком таємно»; агентурі AISI докласти всіх зусиль для затримання Безпалого;

— передати флешку в Національний дешифрувальний центр управління електронної розвідки.

Настрій у Франко Россі виразно поліпшився, коли він зрозумів, що випадково завдяки своїй дурепі-дружині упіймав чи не найбільший шанс у своєму житті — викрити шпигунську мережу східної диктаторської країни Україна-Русь. Франко з ніжністю подумав про дружину, якій вибачив усі її ранкові вибрики. І ще з більшою ніжністю подумав про коханку, з якою обов’язково помириться сьогодні й проведе вечір разом, як того вимагав службовий обов’язок, пов’язаний із форсуванням операції «Римські канікули».

14

Наступного дня після від’їзду високих гостей з України-Руси кардинал Едгар Саймс, керівник Апостольської інформаційної служби Ватикану, довгов’язий смиренний американець із коротким білесим волоссям і завжди сонним виглядом обличчя, зосереджено працював у своєму кабінеті на першому поверсі палацу Сикста П’ятого; тут, у закритих для відвідувачів покоях, містився невеличкий апарат керівництва ватиканської розвідки й контррозвідки — заступники Саймса з оперативної діяльності та аналітичної служби і їхні помічники. Сама ж інформаційна служба розмістилася в затишному передмісті Риму — містечку Вілла Бонеллі, в корпусах колишнього Американського університету. Офіційно ця неприступна твердиня, що нагадувала монастир-фортецю, носила назву Ватиканський архів-інститут пам’яті імені апостола Павла — першого християнського розвідника.

Кардинал Саймс виконував доручення Папи Климента XV і вивчав усі матеріали, пов’язані з візитом генерала Гайдука та патріарха Ізидора до Ватикану й оцінював безпекові аспекти їхніх пропозицій щодо проведення в Києві Вселенського християнського собору Возз’єднання. Уважно прочитав довідку інформаційної служби про внутрішньополітичну ситуацію в Україні-Руси і тепер переглядав записи розмов Ізидора з Гайдуком, таємно зроблені під час їхнього візиту до Риму.

Гості відлетіли з миром до Києва у понеділок, 3 січня, залишивши по своєму візиті багато запитань, серед яких головним було: наскільки міцним є режим військової диктатури генерала Гайдука, встановлений в Україні-Руси ще п’ять років тому? Саймс, випускник математичного факультету Стенфордського університету, а згодом — Католицького університету в Любліні (Польща), добре знав, що зовнішній спокій і вміло зрежисована стабільність у диктаторській державі, де ЗМІ перебувають під контролем режиму, може будь-якої хвилини перетворитеся на поле бою громадянської війни: у будь-якій темряві неминучим є схід сонця. Але чи громадянська війна — так звана битва за свободу — яка несе незліченні нещастя народу, особливо матерям та їхнім дітям, старим і немічним людям — чи така безжальна і безглузда війна завжди є бажаною і чи завжди народ потребує свободи, здобутої такою ціною?

Едгар Саймс звернув увагу на запис вечірньої розмови генерала і патріарха під час їхньої приватної вечері; в ході тієї розмови глухо, приховано прозвучали натяки на внутрішні незгоди у керівництві України-Руси. Ось що дослівно сказав Гайдук: «Долаючи розкол християнства, розкол глобальний, ми безпорадні перед розколом внутрішнім». Нічого конкретного, за що можна було б зачепитися, ніяких прізвищ і фактів, проте… В словах Гайдука звучали втома й розчарування — можливо, більшою мірою пов’язані з втратою його молодої дружини, матері їхнього маленького сина. Але могла існувати інша версія — кардинал та його розвідка мали визначити всі можливі варіанти розвитку подій, щоб убезпечити Ватикан від провалу Вселенського собору. Надто великим був ризик для святого престолу і високими ставки у цій грі.

Над Римом запали зимові сутінки, Ватикан спорожнів, останні відвідувачі залишили його територію. Кардинал утомлено підвівся з-за столу й зробив кілька кроків у напівтемному кабінеті. Настільна лампа у зеленому абажурі освітлювала таємні папери. Саймс ненавидів зчитувати інформацію з екрана комп’ютера, і всі матеріали йому подавали у паперовому вигляді — потім усі ці таємниці зникали у січкарні шредера.

До кімнати хтось постукав. У дверях з’явився помічник Саймса отець Варга.

— Пробачте, Ваше Преосвященство, але щойно я отримав цікаву інформацію.

— Заходьте, — не дуже привітно сказав Саймс.

— Управління контррозвідки розробляє одного туриста з України-Руси…

Саймс втомлено подумав, що цими дрібницями можна було б не морочити йому голову. Є справи важливіші.

— Справа більш поважна, ніж вам може здатися, — наче прочитав думки кардинала Варга, молодий, чіпкий, як бульдог, професійний розвідник, який уже встиг попрацювати в нунціатах у Лісабоні, Будапешті й Братиславі. — Цей турист прибув одним літаком із патріархом Ізидором і генералом Гайдуком. Може, де збіг обставин. Але цікавий. А головне — в цього туриста виявлена флеш-картка, яка знищує оперативну пам’ять звичайних комп’ютерів і містить у собі зашифрований текст, що не піддається розшифровці в Національному центрі.

Варга зробив паузу, але кардинал мовчав.