Розділ «Частина перша Римські канікули»

«Особіст, — подумав Джордж. — Це він мордуватиме мене».

— Як доїхали, лейтенанте? — ввічливо спитав чолов’яга в зеленому френчі. — Сідайте. Називайте мене Полковником.

Джордж сів навпроти Полковника. Той уважно приглядався до нього, потім задоволено сказав:

— Викапаний батько. Такі самі кучері. І очі. Не треба ніяких посвідчень. Чи не правда, Вінсенте?

Вінсент ніяк не відреагував на ці слова.

— Я потрапив у надзвичайну ситуацію, — Джорджу здалося, що голос у нього мертвий і звучить іззовні і здалеку. — У мене вкрали сумку з усіма документами. Тими, що передав вам полковник Стригун.

— Як украли? Де? — здивувався Полковник. — Ти хоч знаєш, які документи мав привезти?

— Не знаю, що в них, але знаю, що дуже важливі.

Через годину доскіпливого допиту, в ході якого Джордж не оповів нічого нового, Полковник наказав Вінсенту:

— Підключи його.

Той жорстко поклав свої м’язисті руки на плечі Джорджа й всадовив нещасного лейтенанта за стіл з апаратурою, причепив присмочки до грудної клітини, надягнув на руки манжетки, наче кайдани замкнув, а на голову — важкий шолом, від якого йшов запах горілої гуми. Перевіривши апаратуру, Вінсент, упершись поглядом в екран монітора, почав новий допит, десятки разів повторюючи ті самі запитання. Джордж відповідав, намагаючись не помилитися, кажучи абсолютну правду про подію в електричці. Раптом на екрані він помітив якісь прозорі тіні, що виникали з безладу; Джордж зрозумів, що це його спогади про вагон електрички — і здригнувся, побачивши обличчя літньої італійки, її втомлений незмигний погляд, який породжував у його душі болісно-солодкі спогади і бажання.

— Хто ця жінка? — спитав Полковник, який уважно стежив за екраном.

— Не знаю, я її не знаю.

— Вона була у вагоні?

— Я її не бачив, — збрехав Джордж, намагаючись зберегти свою таємницю і не втягнути ні в чому не повинну жінку в нещастя, що трапилось із ним.

— Він бреше, — вказав на показники приладів Вінсент.

— Хто вона? Ти мав із нею контакт? — наполягав Полковник. — На кого вона працює?

— Ні з ким я не мав жодного контакту. Ніякої жінки не знаю. Сумку вкрали, коли карту вивчав.

Ще через дві години Полковник, який жодного разу не підвищив голосу й не вилаявся (це злякало Джорджа), втомлено сказав:

— Ти сидітимеш у камері в підвалі. А ми будемо шукати твою сумку. І цю жінку. Вінсенте, — наказав він, — зв’яжись із центральним офісом залізничної поліції, там працює капітан Бонетті. Ось його особистий номер. Подзвони йому негайно. Скажеш — від Крюгера.