Розділ «ЯР Роман»

— Знаю, — погодилася я.

Грицько рвучко, наскільки дозволяла його дебела статура, схопився з призьби:

— Шо ти знаєш?

— Знаю, шо не можна було. Тепер уже знаю.

— Чого «тепер»?

— Максим сказав.

— Який... Максим? Твій поліцай?

Грицько потроху відступав од мене, задкуючи на палісадник. Я сказала:

— Не бійся, він тобі нічого не зробе. Антін про його нічого не казав?

— Про кого «його»?

— Ти знаєш, про кого.

Грицько, не підходячи, нахилився до мене й просичав:

— Пригрів Антін собі зарізяку в хаті, а я йому казав: прожени! Так не послухав же! Не послухав.

— Брешуть усе про його.

— Про кого «його»?

Я майже заскіглила:

— Шо міні тетерки робить?

Грицько сердито махнув рукою кудись на схід:

— Їдь із своїм поліцаюрою туди-го!

— Я насилу ходю, — не знаю нащо взялася я за живіт. — Через місяць у мене дитина знайдеться.