Розділ «ЯР Роман»

Я не думала про це раніше, воно мимохіть вихопилося мені з вуст, і я подумала: і справді, куди?

— З німцями? — болісно всміхаючись, обізвався Максим.

— Нє-е... Поїдемо, де нас не знають і ми нікого не знаємо...

Тоді я ще й не гадала, що таких шляхів у світі немає, а Максим сказав:

— Од себе не втечеш.

І я знову заперечила:

— Чого ж од себе? А тоді вп'ять вернемося. Може, дасть Бог, дядько Йовхим живий буде та прийде. Він усе скаже.

— Нічого він не скаже.

— Він же з Антоном... Я сама носила дядькові Йовхимові мамалигу, ти ше лаявся... Бо...

Я на мить завагалась, хоч і давно вже мала намір сказати це Максимові. Тоді-таки сказала:

— Бо... всі балакають, шо Антона... ти вбив.

Мені забракло повітря, і я, не наважуючись одітхнути, чекала, що скаже Максим, але він мовчав, тупо дивлячись на груддя поперед себе.

— Він же знає й скаже... ге ж?

І те, що я почула нарешті від Максима, було справжньою бомбою. Він тихо проказав:

— Антона вбив я. Дядько Йовхим це бачив.

Я сиділа, роззявивши рота, мені підперло груди й у скронях аж гупало. І Максимові слова долинали тепер немовби не до моїх вух, а бриніли десь поряд, осторонь.

— Я давно хотів... сказати тобі це.. Як воно вийшло й усе... Я не його хотів... А так... вийшло... Дядько Йовхим...

Я дивилася на нього перелякано, і коли Максим простяг руку й торкнувся моєї кофтини, я заверещала:

— Не займай мене!... Не займай!... Не займай!...

Попри своє важке черево, я схопилася на ноги, мов ужалена, і дременула, підламуючи молоді кущики дряпучого аґрусу. Двері до хати були відчинені, почувши мій вереск, ізвідти вискочили свекри. Старий перегородив мені дорогу й щось попитався, та я несамовито вдарила його по калічкуватій руці й майнула до хвіртки. Мені здавалося, що настав кінець усьому, кінець світові, і я чекала, коли нарешті погасне сонце й роззявиться пащека землі, щоб навіки мене поглинути. Певно, люди виходили з хатів і дивилися, куди й чого так біжить молода вагітна жінка, здається, я навіть бачила якісь обличчя, і ноги, і руки, але все бігла й бігла, сама не знаючи куди...