Розділ «ЯР Роман»

— Брешуть усе. То не він. Вони були вкупі. Хіба я не чула, як Антін підговоряв Максима вступить у поліцію?

Грицько стояв, обличчя його мені вже не було видно, тільки на чималому череві в нього біліла косоворотка, розстебнута до останнього ґудзика, бо, не зважаючи на кінець вересня, ночі були паркі, мов серед літа.

Тихенько рипнула хвіртка, і Грицько сховався за причілок. Тоді почулося двократне підкахикування: «Г-км!... Г-км!...» Так підкахикував у нашому Ярі тільки Мехводій, що працював з Антоном на станції. Грицько виступив з тіні й пішов назустріч прибульцеві. Я сподівалася, що він приведе Мехводія сюди, але хвилини спливали й спливали.

Я сперлася руками об призьбу й підвелася, аж тут у пітьмі знову сяйнула Грицькова косоворотка. Я спитала:

— Ну, шо?

Грицько перепитав:

— Шо — «шо»?

Я повторила:

— Шо сказав Мехводій? Не ховайтеся, хіба я його не впізнала?

Грицько радився з Мехводієм, я була певна, і сподівалася, що він тепер скаже мені щось утішне. Та Грицько майже крикнув:

— Каже, твій поліцаюра — собака! Бреше він тобі все, не вір брехунові. Антін брав розписаніє в отого гестаповця. Підпував і брав.

— Хто це тобі... — Я розгубилася.

— Хто, хто... Антін сам казав Мехводієві, коли хоч.

Я була приголомшена, сиділа на призьбі, мов чужа, і тільки хиталася вперед і назад. Мене починало нудити, заболіло в животі, і всі інші болі та страждання немов одсунулися кудись убік і здрібніли. Я спраглими вустами прошепотіла:

— Через місяць дитинка знайдеться...

— Воно й буде, як цуценя вбільшки, — закинув Грицько. — В тебе й пуза того кіт наплакав.

Це була правда. Німець, який обстежував мене з наказу комендатури, написав, що я народжу в жовтні, але він помилився на цілих два місяці. Та я тоді ще не знала цього й уперто повторювала, щоб розжалобити Грицька й того другого, Мехводія, який сидів десь у вишняку й слухав нашу розмову. Я була певна, що він нікуди не пішов.

— Антін сам оддав мене заміж за його. Я питаю «пустиш?», а він каже: «пустю».

Цього вже, мабуть, і зовсім не слід було казати, та в голові в мене творилося казна-що, і я не давала собі звіту, що плету. Грицько стояв, чужий і далекий, і вороже сопів, одвернувшись од мене.

Тоді мені стало гіршати. Перед очима пожовкло, згодом почервоніло. Грицькова біла косоворотка, на яку я дивилася, почала нахилятися, нахилятися, дерева теж перекинулись, і я втратила свідомість.