Костюк сердито блимнув на мене:
— Шо ти мене... агітуєш! Свобода! Коли вони нас обдурили, ми стали й проти їх.
Я засміявся:
— Так ось чому німці відступають!
Костюк гримнув:
— А ти не смійся! Ми таки не раз укусили німця.
— І тепер ти, вважаєш, завоював собі право повернути під росіян?
— Не в цьому діло.
— А в чому?
— Боротьба не вщухатиме й далі.
Я знову всміхнувся:
— Надто пишно. Але це вже я чув.
— Од кого?
— Не тільки ти такий розумний. Тебе Олег послав?
— Ні, не Олег. А тобі, шефе, значить, сказав Олег Попович?
— Я тобі не шеф.
— Знаю. Так по руках? Ми клювали німця. Тепер, як прийдуть кацапи, клювати почнемо їх. Вони були слабші, тепер німець ослаб. А тоді... Ну, тоді, сам знаєш. Вони одне одного, а ми — хай живе незалежна Україна! Ясно?
Я скосував на Костюка:
— Так мав звичку говорити Олег Попович.
— Як?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Яр» автора Білик І.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЯР Роман“ на сторінці 461. Приємного читання.