Розділ «ЯР Роман»

Я стенув плечима. Я прийшов сюди в цивільному одязі, і це чи не найбільше злило лейтенанта.

— Мене ніхто не силував іти працювати до вас, пане Газе, — сказав я. — Тож марна річ силувати мене сьогодні.

— Ви хочете дочекатися росіян?

Я скривився:

— У мене перед ними надто багато заслуг, пане Газе, щоб чекати на них.

Німець подивився на мене й запалив цигарку.

— Ви кажете «пане Газе», як це розуміти?

— Хіба вас не так звати?

— Так, але на прізвище називають лише в тому випадку, якщо людей не пов'язують службові стосунки. Ви це й мали на увазі... пане... Не-тре-ба?

Він вимовив моє прізвище по складах, зумисне наголошуючи на кожному складі.

— Приблизно, — відповів я.

— А чи не багато ви собі дозволяєте? — спитав лейтенант, і при цьому обличчя його нап'ялося.

— Я вже вам сказав. Мені абсолютно байдуже, що про мене думають інші.

— Здається, раніше ви намагалися доводити протилежне, — закинув німець.

Але я так само тихо відповів:

— То було раніше.

— Так, — зміркувавши, погодився лейтенант. І раптом поцікавився: — Ви знаєте становище на фронтах?

— Приблизно, — я відвернувся й зирив у вікно, де видно було дві криті автомашини, вантажені лантухами.

— І що ви думаєте робити?

— Я вже вам казав.