Розділ «ЯР Роман»

— Хто ж його візьме на себе? — спраглими вустами прошепотів Кривий.

— Мы. Нас сюда послали не для того, чтобы мы развлекали вас легкой музыкой, а чтобы делали дело. Такой приказ. Обсуждению не подлежит.

— Я про таке не чув, — обізвався дядько Йовхим, глянувши на Кривого.

— А вы кто, извините? — холодно спитав Білявий.

— Комісар загону, — відповів за нього Кривий, а дядько Йовхим докинув:

— І секретар подпольного райкому партії.

— Сейчас в демократию играть некогда, — знову посміхнувся Білявий. — Отставим это на после войны.

— Що ж мені, стільки воював, а тетерки на піч лізти? Чи німцеві в зуби?

Кривий ще дужче зблід.

— Зачем так утрируєте, товарищ? Мы дадим вам возможность оставаться в отряде. Сделаем командиром взвода или даже... роты. И вы будете воевать до победы.

— Я не згоден, — сказав дядько Йовхим.

Товариш Білявого завважив:

— Приказы не обсуждать, любезный.

— Цей пост я можу передати тільки йому, — сказав Кривий, і щоки його, допіру бліді, мов крейда, пойнялися ріденькими рожевими плямами. Його кощаве обличчя набрало впертого вигляду.

Білявий теж починав сердитися:

— Если хотите, чтобы я разговаривал с вами откровенно, могу. Кто давал вам разрешение организовать отряд?

— Як «хто»? — не второпав Кривий.

— А вот так. Было решение вышестоящих инстанций о том, чтобы поручить такое задание вам?

— Мені моя совість наказала! — вибухнув Кривий. — Совість! І ніяких тут санкцій не треба було.

— При других обстоятельствах вы могли бы понести и суровое наказание за такое самоуправство. Кстати, вы партийный?