Розділ «ЯР Роман»

— Парашутисти, — сказав вепричанин і пішов.

Прибульці показали документи, і Кривий кинувся їх обнімати:

— Нарешті! Ми давно чекали на вас, товариші! Якби ви знали!

Ще на початку весни він трьома різними шляхами послав через лінію фронту трьох партизанів, аби налаштувати зв'язки з «великою землею». Він уже думав, що всі загинули, аж, виходить, ні, таки один котрийсь пробився.

У парашутистів була гарна зброя й головне — рація. Рація, про яку Кривий давно мріяв. Тепер він і його хлопці зможуть передавати на той бік фронту відомості, яким і ціни немає: про дислокацію ворога, про його укріплення, рух військових ешелонів... Адже досі він послав тими трьома хлопцями зовсім мало даних; тепер усе ніде по-новому.

— Ану ж, увімкніть свою музику! — з нетерпінням напосівся Кривий. — Що воно хоч у світі робиться. Живемо ж, наче ведмеді, у цьому яру, нічого не бачимо й не знаємо.

Радист неохоче увімкнув приймач, і з ефіру зачувся голос Москви. Бої в районі Курська. Уперті бої, на виснаження, хто кого.

Усім кортіло послухати ще, та гості попередили:

— Батарей.

І тут нічого не можна було сказати. Батарей нових не дістанеш, отож і доведеться ощадити ті, що є.

— Ну, а де ж наші хлопці?

— Какие?

— Та ті, що сказали вам про нас.

Білявці потиснули плечима.

— Нам этого не гварили. Наше дело — выполнять приказ командования.

— Який же буде наказ?

Двоє з прибульців перезирнулись, а третій сказав:

— Нельзя ли об этом... завтра? Мы же все-таки устали.

— Будь ласка! Будь ласка! — похопився Кривий і гукнув з дверей куреня: — Нестеровський!

— Я! — скочив покликаний.