Розділ «ЯР Роман»

— Організуй там товаришам, що треба. Відпочити, попоїсти... Розумієш?

— Ясно.

— Давай.

Нестеровський разом із гістьми вийшов, а Дядько Йовхим сказав, коли надворі затихли кроки:

— Строгі товариші.

Він погодився взяти на себе роль комісара загону. Кривий заспокоїв його:

— Дарма. Може, вони партійні, то вже буде в нас і ціла партійна група: ви та їх троє...

Однак уранці відбулося досить несподівана розмова, яка зіпсувала й Кривому, і дядькові Йовхимові увесь настрій. До командирського куреня заглянув радист і коротко сказав:

— Зайдите к командиру.

Коли голова його зникла за продухвиною входу, Кривий із Йовхимом перезирнулись, проте пішли.

Радист повів їх аж до куреня, у якому ночували гості:

— Хто тут нас кликав? — поцікавився Кривий.

— Я, — сказав один із двох, що сиділи там. У нього були найсвітліші очі й стрімко підняті догори брови, чого вночі Кривий не встиг завважити. — Присаживайтесь.

Усі посідали, тільки радист лишився біля входу.

— Кузьма Трохимович, — обізвався Білявий. — Вы хорошо повоевали на славу нашей Отчизны...

— Дуже радий, — промовив Кривий.

— ...а тепер, когда пришел час решительной схватки, когда дорога каждая минута, командование решило, так сказать, поблагодарить вас за службу и взять руководство отрядом на себя.

У курені задзвеніла тиша.

— Яке... командування?

— Вам надо еще и уточнять? — посміхнувся Білявий.