Розділ «ЯР Роман»

— Спокійно, — проказав Кривий. — Усі на місця! Де ротний?

— Оно! — показали йому.

— Усі на місця. Без паніки. Хай ротний прийде сюди. І всі взводні.

Заспокоєні діловим голосом командира загону, люди подалися назад, а незабаром прийшов командир другої роти, яка господарювала на станції, та всі підлеглі йому взводні.

— Коли ночуєте з центру три короткі черги з автомата — підпалюйте й відходьте. Відходитимете он туди, — показав він рукою. — Розчахнутий дуб знаєте де?

— Знаємо!

— Ото туди. А зараз — кожен на своє місце.

І він знову покульгав через місток, де й досі лежала перекинена будка вартового, а біля неї вже почорніла від сонця калюжа крови.

— Он подивися! — показав йому дядько Йовхим униз.

Кривий перехилився і тільки зневажливо махнув рукою.

— Хай полежить, зараз не холодно.

Дядько Йовхим здивовано зиркнув на нього, і він почав навіщось виправдовуватися:

— Який час, такі й жарти.

— Та веж...

— Я колись курки не міг зарізати.

Старий зітхнув. На мить у голові промайнула думка: а як же дружина? Та десь по той бік містечка, на сході, раптом почувся дужий вибух, і вони заквапилися:

— Мінами, гади...

Вибухи почастішали, та чувся й рівномірний стрекіт автоматів, і Кривий усміхнувсь:

— Тримаються.

Біля центру назустріч їм вибіг той самий зв'язковий: