Розділ «ЯР Роман»

Максим підійшов до шуряка впритул і майже закричав:

— Послухай, «брате»! Може б, ти не вплутував і сестру у свої... — він запнувся, шукаючи дошкульного слова, тоді зірвався: — У свої сіті!

Антін кинув недопалок і розтоптав його чоботом:

— Може б, не дзеленчав на всю парахвію?

По тому встав і пішов до хати, але завернув не у свої двері, а таки в сестрині, і коли Максим увійшов слідом, уже в кімнаті кинув:

— Кричиш і кричиш, як оглашенний. Чого ти?

Оленка вже вляглась і стояла, дивлячись на чоловіків. Максим сказав те саме, що й допіру:

— Може, чоловік має право знати, куди посилають йот дружину серед глупої ночі?

Антін мовчки сів на лаву й подивився на зятя.

— Один казав, дискать, як багато... — Але, не закінчивши прислів'я, раптом і собі зняв голос: — Ти про сіті ото, повідіму, перебрав!

— Про які сіті? — встряла в розмову й Оленка, та брат гримнув на неї:

— Яке твоє діло! Ми самі добалакаємося! — І знову поглянув на зятя. — Ти, повідіму, не той... Ше не звєсно, хто в сітях, а хто й не в сітях. Може, ти сам за її підеш? То давай!

— Нікуди я не піду! І її не вплутуй.

— Шо значить «не вплутуй»? А ти знаєш, шо хто не буде «вплутаний», ми з його тоді спитаємо?

— Коли «тоді»?

— Та коли ж, — відповів Антін. — Повідіму, як наші...

— Ждеш, не діждешся?

— А ти не ждеш, і таки, повідіму, діждешся, — прискалив око шуряк, і від того погляду Максимові стало незатишно.

— Не займай Оленки, — вже благальним тоном проказав він.

Антін устав, підійшов до нього й тихо, але наполегливо заперечив: