Я тільки махнув рукою:
— Хіба ти не здогадуєшся?
Вона перепитала ще раз:
— У яку... справу?
— Я знаю, до кого тебе посилав отоді Антін.
— До кого?
— До Йовхима. Сьогодні Антось носив Йовхимові мамалигу в горщику.
— Ти бачив?
Максим кивнув головою й удруге поспитав:
— Можеш більше не робить цього?
Оленка зітхнула:
— Він же просе, то я й... Антін же міні брат.
— А я хто?
Це було надзвичайно безглузде запитання, я й сам розумів його недоречність, І тому сприйняв дружинину відповідь як цілком заслужену кару. Оленка сказала:
— Нашо ти все ділишся та ділишся? Я вас обох...
Не домовивши, вона почала роздягатйся.
— Ти ж у поліції робиш, так що, і міні в поліцію?
Це з її боку було вже надто жорстоко, та я розважив, що вона сказала його з іншим підтекстом, і не помилився, І бо дружина, умившись над шапликом, докінчила думку:
— Як прийдуть красні, то... Чув, шо тоді казав Антін?
Оленка підійшла до мене й ніжно пригорнулася:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Яр» автора Білик І.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЯР Роман“ на сторінці 383. Приємного читання.