Розділ «ЯР Роман»

Коли Максим з Оленкою вже лаштувалися до ліжка, несподівано поторгало дверима і з сіней зачувся голос:

— Ви вже що, повідіму, спите?

Максим скрививсь, але пішов одщепнути двері шурякові:

— Воно як менче спиш, — сказав Антін, — то рідче відьми снитимуться.

Максим показав на годинник: була вже одинадцята, проте шуряк не зважав на його натяки й звернувся до сестри:

— Чуєш, а йди сюди.

Він вийшов у сіни, і сестра ступила за ним. Повернулася хвилин за дві-три й почала вдягатись, як для виходу. Думаючи своє, Максим спершу гортав «Кобзаря», тоді глянув на дружину й здивувався:

— Ти куди?

Молода жінка зам'ялася, не знавши, що відповісти.

— Та я зараз... Ти лягай.

— Куди ти йдеш?

— Антін каже, однеси, каже, мамалигу...

— Кому? Куди? Проти ночі?

Максима поймала злість. Він устав і вийшов надвір, бо шуряк ще не рипав своїми дверима й мусив бути там. Антін і справді блимав цигаркою на лавці під бузком.

— Слухай, — тамуючи роздратування, промовив Максим. — Куди ти її проти ночі посилаєш?

— А хіба шо?

— Питаю.

— То не питай.

— Я їй чоловік! — Максим підвищив голос.

— А я, повідіму, брат — тихо відповів Антін.