Розділ «ЯР Роман»

— Кому передаси?

— Дьо-одькові Йовхимові.

— А як його дома не буде?

— Тоді принесу горщика назад.

— А як тітка їхня казатимуть, дискать, давай сюди?

Настала пауза, певно, малюк вагався, що відповісти, якщо дядькова тітка раптом отак поведеться.

— Не зно-ою...

— Не давай! Чув?

— Чув, — промовив малий Я гола.

— Шо чув?

— Шоб не дав-оть горщика.

— Правильно. Повідіму, чеберяй.

Малюк вийшов з хати й подався наввистрибки до хвіртки. У руці в нього був охайний білий клуночок, у якому вгадувалось невелике горня.

Тепер уже не було жодного сумніву, що Ягола скористався з дуже популярного способу зв'язку зі своїми таємничими товаришами. Одного з них я добре знав з самого дитинства. Тепер Йовхим був підтоптаний і досить кволий з вигляду механік залізничної майстерні. Невже й він устряв до Яголиної компанії? — майнуло мені. Оце то штука!.. Новина здавалася майже невірогідною, але ж іншого Йовхима в Ярі не було. Виходить, думав я, у житті все може трапитись, коли й дядько Йовхим пристав до партизанів.

Ця новина не давала мені спокою, аж доки прийшла з роботи Оленка. Дивлячись на втомлену дружину, я певний час вагався, тоді-таки не витримав:

— Ти могла б виконати одне моє прохання?

Дружина насторожилася:

— Яке?

— Не встрявай у ту небезпечну справу.

— Яку справу?