Розділ «ЯР Роман»

— Де ж! — відгукнулася Паша. — У жлукті. Замочила. З неї вже хоч олію дави.

— Дай якусь другу вдіться.

— Ітимеш кудись?

Антін лише махнув рукою:

— Оно зятьок твій гука на сто грам.

Паша підозріло бликнула на одного й другого й полізла до скрині. Ягола вдягся, поплював на долоню й прилизав чуба до вмазаної в стіну скалки дзеркала, і вони пішли.

— На обід поприходите? — кинула навздогінці їм Паша, і Антін одмахнувся.

У поліції й комендатурі діялося, мов на пожежі. Коридорами сновигали туди й сюди заклопотані службовці, раз у раз хряпали двері. Я спитав у вартового, куди зводять затриманих залізничників. Німець показав рукою на кабінет лейтенанта Газе.

— Просто сюди?

Це був знайомий мені ще з перших днів біловолосий із червоним обличчям і шрамом через усю щоку солдат.

Коло кабінету лейтенанта Газе стояли під наглядом одного неозброєного німця всі викликані на допит залізничники. Я залишив там Антона й рушив геть.

— Казала Паша, на обід не опаздуй, прочім.

Мене просто зжолобило від такої самовпевнености. Я залишив комендатуру й, довідавшись у свого чергового, що всіх викликаних уже привели, пішов до себе. Афіноґена не було. Начальник поліції провадив попереднє слідство у справі минулої диверсії. Та годині десь о дванадцятій прийшов, наче з хреста знятий. Тупо дивлячись поперед себе, він клацнув щелепою:

— Завтра будьте здесь в четыре, Максим Архипович.

— О четвертій... ранку?

Афіноґен зітхнув:

— Облава.

Я спитав:

— Знову до Німеччини?

— Нет. Облава на тех, что... На Кривого. Он сидит в лесу под Ульяновкой. Кто там сейчас не занят, скажите, пусть идут поспят, потому что... А вы можете не приходить после обеда.