— Ви належите до Автокефальної церкви?
Він сказав:
— Автокефальная церковь в 1930 году обьявлена антинародной и распущена. Я рукоположен митрополитом Русской православной церкви.
— І правите по-російському?
Отець Юлій кивнув:
— Германские власти не возражают против этого.
— Хотілося сказати попові, що Російська православна церква була породженням наймахровішого царату і старанно підтримувала його русифікаторську політику. Але мені перехотілося сперечатись із цим обмеженим чоловіком. Я сидів і не підводився з місця. Він пройшовсь кілька разів кімнатою, далі став під образами — їх у нього був цілий іконостас — і почав одколупувати нігтем бронзову позолоту на рамі Дмитрія Побідоносця. Потому, не повертаючись до мене, спитав:
— А что... спішно?
Мені здалося, що він ховає в сивій бороді глузливу посмішку, тож я майже крикнув:
— Тепер усе спішно!
Піп сів до столу, знову встав і пройшовся кімнатою до дверей і назад, а далі відчинив віко скрині й дістав звідти велику старезну книжку в обтягнених потертою шкірою палітурках. Я дивився, як він гортає той гросбух і не знав, що думати. Священик дійшов до краю написаного, після цього перегорнув два чи три аркуші назад і глянув на мене. Очі в нього були розгублені. Він знову заговорив суржиком, який ми колись в університеті називали «язичієм»:
— Возьму гріх на свою душу... Ради вас, пане начальник, ради вас... Чтоб только не взнал благочинний. Запишу, что обвенчал вас дев'ятого января, в четверг. По-новому — двадцять второго. Тут у меня в церковной книге две строчки свободни. Приходите с невестой, обвенчаю.
— А чи... не можна так? — спитав я, випробовуючи вітцеве терпіння.
— Как «так»?
— Ну, заочно, чи що... Зараз, без... без неї.
— Без невесты?
— Так.
— Не можна! — категорично заперечив о. Юлій.
Я почав доводити йому, що нічого страшного в цьому немає, що ми з Оленкою визнаємо церковний шлюб, але ж нам буде ніяково стояти й слухати все це, тим більше незручно йти вулицями сюди й звідси — люди ж дивуватимуться.
Священик довго впирався, та зрештою-таки дав згоду і сів заповнювати бланк церковного посвідчення.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Яр» автора Білик І.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЯР Роман“ на сторінці 341. Приємного читання.