Розділ «ЯР Роман»

Згадка про Єсохвада була не кращим виходом, я сушив собі голову, як розважити жінок, і в цей час Паша спитала:

— Правду брешуть, що Заболотний утік?

— Який Заболотний? — здивувався я. Це прізвище нікого мені не нагадувало.

— Та 'кий же! Вепричанський. Кажуть, із лагеру вирвався.

Я тільки тепер збагнув, кого вона має на увазі, тим більше, що й Оленка вточнила:

— Кузьма Трохимович Круть. То їх по-вуличному Заболотні.

Я не знав, чи маю право казати те, що почув од лейтенанта Газе, але ж коли люди гомонять, то таємниця перестає бути таємницею.

— Коли брешуть, то, значить, правда, — нашвидку скомпілював я саморобне прислів'я.

Паша скосувала на мене:

— Це ви, Максиме, не як поліція?

Я махнув рукою, навіть не відповівши на такий здогад. І тут-таки пригадав і деякі подробиці з Пашиної біографії.

— Ви його знаєте?

— Кого, Заболотного? Крутя? Авжеж знаю. Було сяде в куточку в колбуді й дивиться на нас. Я кажу, чого ви, Трохимовичу, не танцюєте, а він каже: бо долівка в клубі земляна. То й шо, кажу, шо земляна? А він каже: куряви багато буде. Чого куряви? Он ви, каже, двома ногами трете, то дихать 'ма чим, а я, каже, на трьох. І сміє-еться! Він із ціпком ходив, одна нога в його трохи коротча.

Паша зажеврілась: — Він міні наравився...

І стрельнула в бік зовиці, та Оленка не помітила того погляду.

Паша посиділа й вийшла сказавши:

— Наглядай за тим лобурякою на пічі. Піду погукаю старшого лобура.

3-од хвіртки по хвилині зачувся її співучий альт:

— Антоооо-сю!... Антоооо-сю!..

Так у нашому Ярі всі матері споконвіку гукали своїх дітей. Я сказав Оленці: