Розділ «ЯР Роман»

І торкнувся своєю стограмовою скляночкою до моєї, вдвічі більшої. Я підняв теж, і ми винили. Антін виявляв свою радість неабияк бурхливо, увесь час підкладав герові офіцірові сала й доливав чарку, весело реготав без особливого на те приводу. Я досі й не підозрював за ним такого таланту гостинносте, дарма, що в цьому домі був майже свій; тепер я вже не мав жодного сумніву щодо його мети й намірів.

Антін увесь час підпитував лейтенанта «своєю» німецькою мовою:

— Пан, пан, фрау?

— Пан, пан, кіндер іст?

Захмелілий офіцер не розумів його, і Антін штрикав мене:

— Спитай: жінка в його є? Спитай, діти є? Ну, спитай, спитай!..

Тоді лагідно, але настирливо вимагав од Оленки:

— Ось підлий панові офіцірові з сулії! — І коли дівчина ніяково схиляла голову над столом, повторював: — Підлий, чула, кажу! Не здість, повідіму!

Ми втрьох сиділи з одного боку столу, а Газе з другого — сам.

Паша незабаром вийшла й більше не поверталась. Антін сказав лейтенантові, коли той нагадав про його фрау:

— Кіндер маленький, кіндер!

Оленка за цілий вечір не вимовила й слова, і мені навіть не видно було її очей, бо сидів опліч неї. Газе поводився дуже чемно, дарма, що його напевно-таки бентежила присутність молодої вродливої дівчини.

— Германія — гут? — знайшов нове запитання Антін, і лейтенант похитав головою:

— Я, я, гу-ут, гу-ут.

— А война — не гут?

Німець позирнув на мене, і я пояснив йому, що таке війна. Він усміхнувсь і сказав німецько-українською мовою:

— Не гу-ут.

І безпорадно розвів руками, що зробиш — необхідність. А мені це нагадало небіжчика Макса. Той альбінос теж був прогресивним хлопцем, навіть пані Ганні сподобався колись.

— Ви так і не знайшли вбивцю свого єфрейтора? — нахабно дивлячись йому в вічі, спитав я.

Газе спохмурнів. І це вже не був добродушний і чемний гість. Він тепер скидався на того лейтенанта, якого я вперше побачив у кабінеті комендатури. Але це тривало тільки мить. Раніше я й не підозрював, що зможу міркувати про подібне в такий спосіб. Мабуть, мав тоді рацію, коли сказав учора ввечері Ганні, мовляв, людина до всього звикає.