Розділ «ЯР Роман»

— Ти ж знала діда Єсохвада...

— Він урятував сотню людей.

— А Марія?

Ганна зиркнула на нього й зітхнула.

— А сорок три душі, крім неї? — вдруге сказав Максим.

— То росіяни.

— Росіяни теж люди, — мимоволі зітхнув він.

— Колоністи в усі часи були зброєю в руках колонізаторів, — сказала Ганна, тоді теж зітхнула: — Власне, колоністи й колонізатори — одне й те саме.

Першим обурився Максим:

— Німці теж потроху осідали в Чехії а одного чудового дня заявили: вводимо війська для безпеки наших співвітчизників у Судетах. А за Судетами ковтнули й усю Чехію.

Максим розгублено поморщився. Голова йшла обертом, варто було тільки зануритись у вир великої політики, де дужчий неодмінно ковтав слабшого. Невже людство й досі перебуває в колисковому стані, як стверджував Маркс? Але ж не може того бути. Схоже, що марксизм, — такий самий витвір міжнародного сіонізму, як і християнство. Бо хіба не Толстой сказав, що то євреї викинули гасло: геть національні кордони, хай живе інтернаціоналізм. Бо їм вигода: вони люди без батьківщини, і коли кордони зникнуть, євреям буде вільно. Маркс — єврей, Ленін — теж напів'єврей... Але це вже з Геббельса.

Максим почав крутити цигарку. Ні, все це звичайні софізми, сказав він сам собі, боротьба теорій та ідеологій. Земля, де поховані твої пращури, є й лишається найсвященнішим з усього, що має людство й що воно матиме будь-коли. Teppa натріе сакра ест, це розуміли навіть стародавні римляни.

Ганна поклала долоні на стіл і сперлась на них підборіддям, утупивши погляд у миготливий язичок лампи.

— Ти прийшов не тільки заради своєї брошури, — сказала вона.

Максим широко розплющив на неї очі. У Ганни був приречений і безвільний вираз обличчя.

— У такі часи людина старіє за рік на добре десятиліття.

Йому стало шкода її.

— Чому ти так думаєш?

— Тобі важко жити, Максиме.

То була свята правда, але Максим не хотів цього визнавати навіть перед самим собою. Він проказав речення, сенсу якого так і не збагнув, чергову сентенцію всіх на світі втішників: