Розділ «ЯР Роман»

Він: У IX сторіччі.

Вона: Тобто, незабаром після того, як утворилася Київська держава, так?

Він: Так...

Вона: В який же спосіб можна пояснити ось цей факт, що закарпатці, які практично ніколи не були в одних межах із рештою вкраїнського народу, розмовляють так само, як і всі українці?

Він: Як?

Вона: Українською мовою!

Він: Та-ак... Це справді аргумент... Але... закарпатська говірка трохи відрізняється від інших.

Вона: Не дужче, ніж полтавська від чернігівської чи житомирська від галицької. Згоден?

Він: Що ж... Згоден! Аргументи невідпорні. Особливо цей, останній, про Закарпаття. Щоправда, є й певні уточнення...

Вона: Які?

Він: Князь Федір Коріятович, який жив у середні віки, вже після татарської навали, посварившись із своїми сусідами-феодалами, подався під захист угорського короля й вивіз із Поділля на Закарпаття багато народу.

Вона: Цей факт не вартий на особливу якусь увагу. Навіть коли вірити легендам, а вони завжди перебільшують, подолян тих було всього кілька тисяч. Тож вони мусили негайно розтанути у величезній масі закарпатців... То як? Довела я тобі?

Він: Довела, довела. Нічого сказати не можу.

Вона: І висновок такий: українська мова була поширена на всій території України вже в IX сторіччі. А може, і раніше навіть. Отже, у Київській Русі розмовляли по-українському.

Він: Як же утворилась російська мова? І коли?

Вона: Російська мова — то суміш слов'янської та угро-фінських мов, бо майже всю територію Росії колись заселяли угро-фінські племена: чудь, ведь, весь, меря, мурома й так далі. Літописець наводить їх добрий десяток. Усі вони були слов'янізовані, унаслідок чого утворився й російський народ. А слов'янських племен було значно менше: новгородці, псковичі, смоличі та ще два племені польського походження — радимичі й в'ятичі. Отже, росіяни відсотків на тридять-сорок слов'яни й на шістдесят-сімдесят — угро-фіни.

Він: А українці?

Вона: І ми десь відсотків на сорок або й п'ятдесят слов'яни, решта ж нашої крові — скіфська й тюркська. Тому ми й такі темні, кара нація, а росіяни — світлі.

Поставивши останню крайку, я відкинувся назад і сперся спиною на холодну стіну. Роботу було закінчено, і я мав право спочити після кількох днів напруженої праці. Але в очах і досі ряхтіло мідяне Ганнине волосся, і вона немов усміхалася мені.

— Усе, — сказав я.