Розділ «ЯР Роман»

— Я тебе не кликав, я собі уявляв Оленку.

— А сперечався зі мною. Оленка зовсім не тямиться на історії.

— Ти користуєшся недозволеними прийомами. Серед порядних людей це зветься правом дужчого.

— А ти сердишся, отже ти не маєш рації. Это называется...

Максим ловив її на слові:

— Коли ти починаєш плутати українські й російські слова, це означає, що ти теж хвилюєшся.

— Нехай і так, — сумно схиляла очі додолу Ганна, — але це все від наукового запалу. Мене проблема походження українців теж хвилює.

— Ти не згодна з моєю тезою.

Ганна всміхалась, але в тій усмішці, як і допіру, було ще забагато суму, і це найдужче непокоїло мене. Вона спитала:

— Ти вважаєш, коли людина з тобою в чем-то... в чомусь не згодна, то вона нічого й не варта?

Я знову бентежився й починав крутити грубшу цигарку. Силкувався заспокоїтись, бо, зрештою, то все відбувалось тільки уявки. Я змагав себе й трохи примирливіше питав:

— Ти хочеш спростувати мої докази?

— То буде на користь нам обом, — зітхала Ганна. — Ти ж і з самого початку хотів сперечатися.

— Але не з тобою з Оленкою.

— Оленка ще дитина. Вона не розуміється на історії.

— Усе одно. Це моя особиста справа.

— Ти хочеш легкої перемоги...

— Неправда! — вигукував я.

— Тоді сідай та бери ручку.

— Не люблю, коли мені наказують!