Я, вмочав перо в каламарчик, що лишився мені в спадок ще від діда Івана Писаря, і починав писати. Але тепер я був уже в ролі оборонця...
Вона: Землю нашу споконвіку заселяли три величезні союзи племен: поляни, древляни й сіверяни.
Він: У «Повісті временних літ» Нестор перелічує добрий десяток племен.
Вона: Я назвала три, решта, які наводить Нестор-літописець, то ніби «підплемена» полян: волиняни, тиверці, бужичі й так далі. Ті ж, які селилися на північ від них, жили в невигідних умовах. Там були ліси, болота й мочариська.
Він: То виходить, що українці склалися тільки з цих трьох основних племен?
Вона: Так. Але спершу перекипіли у великому котлі ірано-тюркської маси. Раніше в південних областях України, у стену, жили іранські племена з грецькою назвою скіфи. Ці, останні, втративши самостійність, перейняли мову українських племен, отже, асимілювалися. Так само зникли, втративши спершу мову, і численні тюркські народи — печеніги, половці, алани, торки, берендеї й так далі. Й оскільки всі вони так само, як і скіфи-іранці, були смагляві й чорночубі, то й ми, що є наслідком цієї ірано-тюрко-слов'янської суміші, теж помітно потемнішали й набули тих рис, які оспівуються в наших народних піснях: «Нащо мені чорні брови, нащо карі очі...» А зовсім не від отієї галичі, яку називав ти.
Він: Куди ж ти відносиш галич?
Вона: Галичани, бужичі, тиверці, угличі — то підсоюзи великого союзу союзів: полян.
Він: Ти вважаєш, що всі ці племена, що населяли територію теперішньої України, і розмовляли однією мовою?
Вона: Питання слушне, але на нього одним словом відповісти не можна. Так, говірки цих племен були майже однакові. Принаймні, із їхнього синтезу витворилася й українська мова.
Він: Коли?
Вона: Десь на початку нової ери: коли закінчилась основна асиміляція іранських та тюркських народів. Але це ще не означає, що між племінними говірками не було ніякої різниці. На Полтавщині й зараз розмовляють не зовсім так, як, скажімо, на Вінничині. Але з цілковитою певністю можна сказати одне: не пізніше дев'ятого сторіччя нової ери мова наша вже існувала приблизно в такому ж вигляді, як і сьогодні.
Він: Дуже самовпевнено.
Вона: У мене є на те підстави. Якою мовою написано «Повість временних літ»?
Він: Старослов'янською... Чи не думаєш ти доводити свою тезу на підставі Несторової «Повісті»?
Вона: Придасться й «Повість», і «Слово про полк Ігорів», й інші літописи та документи.
Він: Цікаво, у який спосіб?
Вона: Як тобі відомо, усі ці твори писані старослов'янською мовою. Але ця мова Не була мовою народу. Нею лише писали книжки та ще виголошували з амвона проповіді. Подібне явище — не дивина. Літературна мова існує в кожної цивілізованої нації. Нашим пращурам трохи навіть пощастило: вона була бодай якоюсь мірою зрозуміла їм. У гіршому становищі опинились народи, що сприйняли християнство від католицького Риму. Літературною мовою тих держав була майже нікому не зрозуміла латина.
Він: Хочеш сказати, що люди в Київській державі говорили не старослов'янською мовою?
Вона: Саме це й спробую довести.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Яр» автора Білик І.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЯР Роман“ на сторінці 318. Приємного читання.