Розділ «ЯР Роман»

Він: Сміливо, сміливо...

Вона: Ти не квапся.

Він: Хто ж тобі в цьому допомагатиме?

Вона: Сам Нестор-літописець.

Він: Аж отак?

Вона: Я просто ловитиму його на помилках. Річ у тому, що Нестор, хоча й був людиною високоосвіченою, але ж лишався сином свого народу. Та оскільки він розмовляв так, як його навчила мати, то й мусив бодай інколи хибувати на українізми. І, на наше щастя, ці помилки трапляються в нього буквально раз у раз.

Він: Конкретніше.

Вона: Це дуже довго розповідати, у твоїй брошурі не вистачить місця.

Він: Тоді хоча б деякі факти!

Вона: Візьми для початку, скажімо, славнозвісну літеру «ять». Вона вимовлялася як «і». Попідставляй на місце «ятів» «і» — і зразу відчуєш: мова помітно українізується. За часів Нестора писали «лѣто», а читали «літо». І Нестор щоразу помиляється й пише «і» замість «ѣ».Це вже доказ, чи не так?

Він: Припустімо.

Вона: Крім того, в «Повісті», «Слові» та інших пам'ятках того часу дуже густо трапляються й відверті українізми, наприклад: як, бо, втікати, орати, хочем, осе та багато інших. Або характерні тільки для нас та ще поляків закінчення давального відмінка: Володимирові, Данилові, Василькові тощо.

Він: Звідки ж узялася та старослов'янська мова? Від болгар?

Вона: Великі просвітники Кирило й Мефодій створювали свою абетку та граматику й перекладали перші книжки слов'янською мовою не для нас і навіть не для болгар, від яких ми перейняли письмо, а для моравців. Моравський князь Ростіца (або Ростислав) запросив із Константинополя місіонерів, які знають слов'янські мови, щоб охрестили моравський народ. Але це складна історія. Католики згодом прогнали православних духівників, а разом із ними й слов'янську писемність. Вона потрапила спершу до болгар, а вже потім і в Київ. Отже, пройшла чималий шлях, збагатившись на моравські, болгарські, сербські, а потім українські слова та граматичні особливості. І головне — була зручна для вживання всіма слов'янами. Болгари кажуть «paкá», поляки «рéнкa», українці — «рука», писати ж можна було однаково — через літеру «ъ». Отже, Кирило з Мефодієм були справді геніальними вченими.

Він: Усе це добре, але й у твоїй теорії багато натяжок. Просто всі слов'янські мови, у тому числі й українська та російська, могли розійтися пізніше, а в часи Київської Руси нічим не відрізнялися. І ті, й інші могли казати «лето», «конь»...

Вона: Однак просто абсурдно звучить, коли слова «храмъ святоѣ Богородицѣ» читають як «храм святое Богородице». А воно ж звучить зовсім природно: Храм святої Богородиці. Власне, так, як вимовлялося й за часів Київської Руси. Отже, ще один доказ, що українська мова існувала вже й тоді.

Він: Якщо це — усі твої докази, то вони не зовсім переконують.

Вона: Чому всі? Я зумисне лишила на кінець абсолютно неспростовний доказ.

Він: Який?

Вона: Слухай же. Коли була відторгнута Закарпатська Україна від нашої землі?