Розділ «ЯР Роман»

Мій настрій остаточно псувався, згорнувши свою писанину, я лягав спати. Але наступного вечора, коли старі забиралися в свою хатину й у великій кімнаті наставала тиша, Ганна приходила знову й сідала за стіл навпроти. Я чітко бачив її великі виразисті очі й пухнасте волосся з одлиском старої міді.

— Ти знову прийшла? — сердився я.

— Як бачиш...

— Але це брехня!

— Що саме?

— Тебе тут немає. Ти лиш уявляєшся мені.

— Усе в житті відносне, усе — уявлення, як казав... хто? Берклі? Усе залежить від...

— Не треба мені читати курсу діамату, у мене з цього в університеті була п'ятірка, — стомлено казав я й брав голову обіруч.

— Незабаром півні заспівають. Ти писатимеш?

— Писатиму.

— Я спростую твою теорію.

Я відповідав:

— Тепер це вже не має значення.

— Хіба поглядів так легко зрікаються?

— Справа не в тому.

— А в чому ж?

Я казав:

— В істині.

— Я почну з того, що й ти.

— Не має значення.