TextBook Лише тепер Олег устав і скомандував:
— Не стріляти:! Вставайте.
Прикидані снігом люди похапалися й несміливо запереступали до мовчазного поїзда. Максим підбіг до Костюка, той сказав:
— Оце й усьо, шефе...
Підійшов Олег.
— Ми їх у вагоні... Восьмеро. Один був шаснув під колеса, так...
— Де ті? — спитав Попович.
— У двох вагонах, у задніх. Позакручувані провалкою.
Максим побіг до задніх вагонів, але Попович наздогнав його:
— Не ходи!
— Чого?
— Здурів? Побачать!
— Хто?!
— Вони, — кивнув Олег на вагони. — Ти що: звідси вирішив просто в ліс?
Максим змовчав. Йому про це навіть не подумалося. І справді, не можна відкриватись...
— Ходім, — сказав Олег, — там і без нас упораються...
Тоді підвищив голос, аби його чули всі:
— Сходьте з насипу додолу! Далі, ще далі!... — І тихіше звернувся до Костюка: — Не забувся?
— Порядок.
— Іди.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Яр» автора Білик І.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЯР Роман“ на сторінці 287. Приємного читання.