Розділ «ЯР Роман»

— Забіжи додому, перевдягнешся, і підемо до мене.

Максим не заперечував.

Мати знову відчинила так швидко, наче під дверима й почувала. Доки він перевдягався, вона не зронила й слова. У малій хатинці кілька разів рипнуло ліжко. І тільки коли знову взявся за клямку, стара проплакала;

— Марійки-и... Марійки нема-а...

Хлопець підійшов і взяв її за руку:

— Буде. Тепер уже буде. До ранку прийде й Марія, і..; Наслухайте.

І вийшов. Олег стояв коло хвіртки, спершись на стовпець. Вони пішли поряд, майже торкаючись один одного плечима, і до самого будинку Поповича не прохопилися й словом. Вулицями гуляла справжня заметіль. Аж коли відімкнув двері й вони ввійшли до хати, Олег сказав:

— До ранку накидає такого, що й алібі де треба буде.

Максим лише мугукнув і поспитав про інше:

— Як ви думаєте, Олегу, вони списки складали?

Він мав на увазі бранців, і Попович одразу зрозумів його.

— Якщо складали, це вже гірше. Сподіватимемося, що ні.

Олег заходився мостити на підлозі другу постіль. У хаті було холодно, вікна, дарма, що мороз попустив, понамерзали на палець утовшки. Видно, господар не часто палив грубу, а тапер то вже й поготів не мало сенсу палити, до ранку лишалося кілька годин.

— Де ти ляжеш?

— Однаково...

— То лягай тоді долі. У чужій хаті й перини муляють, хай хоч мені буде звично. Їсти хочеш?

— Не відмовився б...

Олег поліз у шухляду столу й зашарудів, там щось покотилося, і він сказав:

— Такого ти, Нетреба, може, і давно не їв.

Почувся сухий тріск, і Попович простяг йому шмат копченої ковбаси: