Розділ «ЯР Роман»

— Давай! — гукнув Олег, і Костюк разом ще зі трьома хлопцями побіг на залізничний насип. Цокнуло металом об метал, тоді ще раз і ще, нервово й аритмічно, щось болісно й заскреготало, і Максим ніяк не міг уторопати, що вони роблять: розгвинчують гайки й витягають із шпал костилі, чи підкопують рейку, чи, може, щось геть інше.

Два вогники вдалині погасли, поїзда ж і досі не було чути. А ті на високому залізничному насипі грюкали й грюкали, забувши про обережність. Костюк прибіг і сказав щось Олегові.

— Ідіть, — відповів той.

Костюк забрав тих, що в німецькому, і ще одного — в чорній уніформі українського поліцая. У «німців» на шиї висіли автомати, вуха пілотки були спущені й застебнуті на підборідді, «поліцай» мав за плечима карабін, а в руках ніс ліхтар. Він присів, засвітив ліхтар й опустив у ньому червоне сигнальне шкло, тоді розстебнувся й сховав ліхтар під полою. Костюк тримав у правиці молоток залізничного обхідника. Усе було передбачено, і Максим, нервово ламаючи пальці, тільки здивувався: коли ж Попович устиг зробити все це?

У пітьмі тим часом блиснув тонкий кинджал паровозного прожектора, і Олег почав квапити:

— Давай, давай кінчати!

Він збігав на насип, тоді повернувся назад і заходився розташовувати людей поза голими кущами лісосмуги. Голос його лунав упевнено й категорично:

— Стріляти тільки коли я дам сигнал. Усі чули?

— Всі-і.

— Хто в поліцейській формі — виходь на насип! Слухайте команду Костюка.

Прожектор локомотива різав густу запону снігу вже кілометрів два від них. Максим сказав:

— Хай, може, прикидаються снігом?

Олег негайно вигукнув:

— Ляжте, щоб вас притрусило зверху! Не ворушіться.

Підбіг знову Костюк і знову щось переговорив пошепки з Олегом. Попович кинув уже вголос:

— На твою відповідальність. Перевіриш сам. Перекличкою чи як там...

— Добре!

Костюк майнув на полотно до «німців» і «поліцая». Максим не знав, що йому робити, але Попович торкнув його за лікоть:

— Будь коло мене. Там само покаже, кому куди.

Вони й собі полягали в сніг і завмерли. Згори надало й надало, Максим бачив, як притрушує снігом Олегову шапку й спину, і знову повертав голову в бік містечка. Вже стало чути чахкотіння паровоза і стукіт коліс, який тьохкав у рейках. Промінь фари сягнув аж сюди, бо над гребенем насипу вималювалися три постаті. Вони були саме навпроти, й особливо чітко вирізнявся цибатий «німець» у гостролобій пілотці. «Поліцай» дістав з-під поли ліхтар і, повернувши його червоним оком до поїзда, заходився виписувати в повітрі кола.