Розділ «ЯР Роман»

— Не знаю, — сказав Максим. — Цієї ночі...

— Хто тут із наших на станції працює? — притишено гукнув Олег.

— Я, — озвався чийсь голос.

— А ти не знаєш коли?

— Нє-е, нам такого не кажуть.

— А які поїзди будуть, крім цього?

— Регулярних — два товарняки туди й три сюди.

— До ранку?

— Еге.

Попович замислився. Сюди три — і не вгадаєш, котрий з них той. Про це саме подумалось і Максимові. Він запропонував лишити неподалік містечка одного спостерігача: коли потрібний поїзд проїде, хай подасть сигнал.

Думка сподобалась, але виникла інша проблема: як сигналізувати?

Котрийсь Костюків хлопець вигукнув:

— А ось як!

І підняв над головою повну пляшку.

— Бензин? — спитав Олег.

— Горюча смєсь, — відповів Костюків хлопець.

— А як не видно буде? Сніг...

— То поставте ще одного, трохи ближче...

На тому й погодилися. Попович тільки звідався:

— Скільки туди кілометрів буде?