— У Литвинців. Пішла до їх, кликали пошить кохту.
— Давно пішла?
— Та поснідала та й...
Максим зиркнув на батька, старий незворушно водив пальцем по рядках жовтої сторінки й ворушив губами. Ліва рука лежала поряд із книжкою, мов дитяча лялька в синьому сповитку.
— А ви цілий день отут-о?
— Авжеж, куди його в неділю. Думали на базарь, а тоді передумали. Цілий день і виседіли...
Максим заходився швидко перевдягатись у ваткові штани та батькову кухвайку. Руки тремтіли, і гудзики ніяк не хотіли застібатися. Він дістав пістолета з кобури, що разом із мундиром висіла на гаку біля дверей, по тому вклав його назад і поза столом підійшов до ікони Богоматері з немовлям. Максим бачив, як старий завмер і наслухає, але мовчки дістав звідти важку ганчірку й із усім гамузом поклав собі за пазуху. Мати в цей час виходила з хати й, певно, не бачила нічого цього. Максим вийшов насеред хати й сказав:
— Не ждіть, лягайте.
— Вп'ять на всю ніч, Максимочку?
Але він мовчки відчинив двері, й пірнув у темряву. Значить, і Марія, подумав Максим. Невже нікому й на думку не спадало, що вона моя сестра? Утім, серед поліцаїв багато сторонських, могли й не знати, а німцям од того й потилиця не засвербить... Невже й Марію?..
Максим став, як укопаний. На думку спало негайно податися до комендатури й визволити сестру. На нього зважать, обов'язково зважать, він таки не проста собі людина...
Тоді він подумав: а як же інші?
І раптом нова гадка впекла його за серце: Оленка! Досі Максим якось неначе забував, що вона теж підвладна загальному лихові, а тепер аж у грудях заболіло: може, й Оленку забрали?
Давши доброго гака, хлопець погнав на Черкаси. І що далі біг, то дужче хвилювався. Ворота в Ягол були розчинені навстіж, і це чомусь боляче шпигонуло Максима. Не зважаючи на ранній час, хата спала всіма вікнами. Хлопець із розгону штовхнув двері — вони були відчинені, од Оленчиної кімнати — теж. Максим став і, хекаючи, спитав:
— Є хтось удома?
— Є...
То була Паша, і він поспитав удруге:
— Оленка де?
— Нема... в Германію забрали.
Максим притулився до одвірка.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Яр» автора Білик І.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЯР Роман“ на сторінці 280. Приємного читання.