Розділ «ЯР Роман»

Він вирішив одвідати Поповича. Відколи почав працювати тут, ще жодного разу не ходив до нього.

Кабінет Олега був на другій половині приміщення, і Максим спершу поминув кімнату пані Ганни, годі приймальню голови управи й тільки в кінці довгого коридору ввійшов у двері Поповича.

— Драстуйте, пане заступнику бургомістра, — всміхнувся Максим і став посеред кімнати, здивований виразом Олегового обличчя. — Ви, здається, незадоволені мною?

— Драстуй, — відповів Олег, але було видно, що він чимось-таки стурбований. — Сідай, коли прийшов...

Максим подивився, де б сісти. На обох стільцях, призначених для відвідувачів, горопудилися папери. Він узяв папки з одного стільця, поклав їх на підвіконня й сів.

— Як працюється? — спитав Олег байдужим голосом, і Максим знову подививсь на нього. Що сталося й чому він дметься? Може, в них із Марією щось?.. Хлопцеві були неприємні ці їхні стосунки, але на речі доводилося дивитися реально.

— Та так... — ухильно відповів Максим. — Ще ніяк. Афіноґен усе робить сам і мене не переобтяжує.

— Що чути з... лісу?

Максим зітхнув:

— Комендант прочісував ліс позавчора. Позбирав своїх із усього району, наших було душ із двадцять, не більше..

— І знайшли когось?

— Лише дві свіжі могилки... Слухайте, Олегу, що у вас трапилося?

— У мене?

— Ви якийсь дивний... Може, знову когось...

— Поки що нічого не чути, — відповів Олег і подивився через Максимову голову у вікно.

— Мені так здалося.

— Можливо, — проказав Олег. — Можливо. У Ганни Базилевич знову неприємності.

Максим не питав нічого про Ганну. Йому з нею було значно простіше, ніж тепер, і він уникав думати про це.

— Розпитували її в комендатурі про нашого колишнього начальника поліції Карпа Мороза.

— А до чого тут Карпо Мороз?