Розділ «ЯР Роман»

— А ти кажи, хай усі знають: продав когось?

Він чи не вперше не назвав сина «дерехтором», а це означало, що дядько Архип перестав жартувати.

Максим звівся, підійшов до порога, повісив кітель на кілочок і мовчки вислизнув з хати, вклонившись одвіркам. Я тепер зайшлася вголос. Марія шпурнула додолу стару хустку, яку й досі тримала в руках:

— Не хата, а самошедчий дом. Піду відціля, куди очі бачать!

І вийшла й собі.

Бліда, мов полотно, тітка Явдошка ворушила губами й лячно позирала то на похмурого, як ніч, дядька Архипа, то на мене, що, притулившись обличчям до одвірка, невтішно плакала, відтак тітка Явдошка й собі затягла, мов по небіжчикові.

Аж у неділю наважився я піти до Ягол. Я не був певен того, як зустріне мене Оленка й чи не вижене взагалі, проте пішов. Коло хвіртки стояв, підпираючи стовпець, Антось. Дітей на вулиці вже не було — матері позаганяли, і малий, очевидно, просто догулював своє.

Він глянув мені в очі:

— Дьо-одьку, ви до мене прийшли?

— Хіба нікого вдома немає?

Хлоп'я відповіло:

— Тітка казо-ола, щоб вашої й ноги тут не було.

Я похолов.

— К-коли... казала?

— Та коли ж!

Отже, так і вийшло, як я передбачав.

— Сьогодні?

— Нє-е, не сьодні.

— Вчора?

— Нє-е!