Розділ «ЯР Роман»

Вона заголосила й уткнулась обличчям у подушки. Максим устав, тоді нахилився над каганцем, припалив цигарку й жадібно затягсь, аж по тому підійшов до ліжка. Оленка лежала бока, гамуючи плач подушками, і вся тряслася. Спідниця в неї полізла вгору й відкрила ніжно-білу шкіру під коліньми. Максим, намагаючись не дивитися туди, поторкав її за плече й сказав:

— Ти ж послухай мене, тоді й...

Але вона відтрутила його руку й крикнула просто в обличчя:

— Нічого я не хочу слухать!.. Ідеш — то й іди!

Очі в неї зайнялися холодним жаром, і Максимові стало моторошно. Він одступив од неї й повільно потяг ноги до дверей. Ідучи сюди, він почувався дужчим. Йому здавалося, що зможе розповісти Оленці все-все, а тепер забракло й сил, і рішучости, і він ішов темними вулицями, наче побитий пес, низько схиливши голову й ізсутулившись.

Два дні каравсь і мучився Максим і не міг здобутись на відвагу прийти до нас і нарешті побалакати відверто. Факт лишався фактом, він працює в поліції, і ніхто його не примушував до цього. Усі говорили, кожен умовляв, але в нього ж і своя голова була на в'язах, тож останнє слово сказав-таки він сам.

У понеділок пішов на роботу рано. Думав проскочити, поки вулиці порожні, та люди мов заповзялися, мов навмисне повисипали всі до центру, щоб побачити його в поліційному строї. Увечері затримавсь на роботі — теж із тих самих міркувань. І ледве встиг добратися до хати, перевдягтись і повечеряти, як на порозі виросла я.

Цього разу я не назвалася вже ні по сито, ні по жорна. Тихо поздоровкавшись із усіма, стала на порозі й підперла одвірка. Дядько Архип сидів на покуті й неквапливо топтав пальцем люльку, зашиливши всю руку в кисет. Максим затуляв кремезними плечима вікно, Марія стояла спиною до дверей і, висунувши шухляду шафи, перекладала з місця на місце якісь лахи, а тітка Явдошка мила коло припічка посуд після вечеряння. Вона ласкавим голосом озвалася до мене:

— Чого ти, дочко, стала в порозі? Проходь отуди-о. Максимочку, дай же дівчині ослінчика.

Я відказала:

— Та не треба, тітко Явдошко, — і полегшено відітхнула.

— Mo', по шось прислали? — підохотила мене стара.

— Та нє-е...

Максим мав би встати й запросити мене сісти чи бодай повести в садок, але не міг підвестися, мовби хто линув на лаву під нього клейкого малясу.

Я знову промимрила:

— Це я так...

Ідучи сюди, не була певна, що робиться в Нетреб. У мене від передчуття невідворотнього лиха завмирало серце, і причиною цього була Паша...

Я повернулася зі станції на добру годину пізніше: тітка Сеня поспішала завершити якісь там норми. Я була чорна, як мара, — знову вантажили з Надійкою вугілля. Антін, певно, вже подавсь у пічну зміну, небіж Антось гуляв на вулиці, а Паша невідомо чому ходила, наче тінь. Я вмилася, трохи причепурила себе й сіла до столу. Там у полумиску парував борщ, і я відразу завважила — без засмажки.

Це була не первина в нашому домі. Від зими життя стало ще важчим. Якщо раніше були припаси, то тепер вони вже давно скінчились, і я все те добре знала, мені навіть на думку ніколи не спадало вередувати. Але сьогодні я закрутила носом і розчаровано протягла:

— Псі, без засмажки...