Розділ «ЯР Роман»

— Забувся вдома запальничку, — сказав Максим.

Оленка полізла в піч, почала роздмухувати жар, але закашлялась од лютого диму й побігла через сіни:

— Mo, ше не поснули...

За хвилину-другу повходили всі. Антін кресонув запальничкою й підніс до каганця.

— Я отако махнула шитвом, а він і щез, — невідомо нащо виправдовувалась Оленка.

— Так шо то вона каже? — кивнув до неї Антін. — Дискать, посадовили...

— Було таке діло.

Максим лизнув губу, яка репнула від Оленчиного поцілунку.

— Й ото там?

Паша теж помітила ранку. Він зневажливо махнув рукою, й у голові за невідомими законами мислення промайнуло: «Знайомтесь — прогресивний хлопець...» А потім і Костя зі своїм винаходом у руках.

— Кого ж там обше й узагалі побрали?

Максим почав перелічувати прізвища, які запам'ятались йому.

— Бабій? — перепитав Антін. — У п'ять його? А я думаю, де він два тижні тинявся, шо не той...

— Це не Людин родич? — згадавши своє, поспитав Максим.

— Людки Бабійки батьків двоюрідний брат, — навела довідку Паша. — То його випустили?

— Випустили, — замість Максима відповів Антін. — Сьодні вже бачив. Робе. Він тут ні при чому...

Сказавши це, Антін Ягола подививсь на Максима, і Максим здогадався, про що він ляпнув. Значить, поїзд — Антонова робота, подумав він. Якщо й не зовсім його, то він, принаймні, у курсі справи.

— А ше? — допитувавсь Антін.

Максим почав розповідати далі. Степана Базарного всі знали, та хлопець завагався — чи казати, чи змовчати, і таки сказав за листівки.

Реакція Антона була дивною, принаймні, так здалось Максимові.