Розділ «ЯР Роман»

— Стіки не бачив та й нічого, а це сьогодні закортіло?

Голос в Оленки був ущипливий, очі теж кололи не згірше, і Максим розгубився. Невже вони нічого не знають про його неприємності? Чи, може, знають?

Максим сказав:

— Я не міг прийти.

— Авжеж. Гребінці пиляв. Це нужніше.

Максим усміхнувся:

— У тюрмі цим не дозволяють займатися.

— У якій тюрмі?

— У такій.

— У якій такій?

Оленка розмовляла, не підводячи голови.

— У німецькій.

Вона вкололася голкою й посмоктала палець.

— Бре!

Максим у кількох словах розповів їй про свої поневіряння. Дівчина сиділа, широко розплющивши очі, мов заворожена, тоді кинула вишивання на стіл — аж загасила каганець.

— Господи, — проскиглила вона, — горе з цим бликалом!

Підбігши в темряві до Максима, Оленка повисла в нього на шиї й припала щокою до грудей.

— А я, дурка, думала... Ну, думаю...

Максим щосили пригорнув її, але дівчина сказала:

— Витри вогню, бо... ше ввійдуть.