— У базарі сьодні казали, що колись Напаліон хотів Москву забрать. Ну Москву він узяв, а тоді й його за душу взяло.
У здоровій руці в нього був рогозяний кошик із Максимовими виробами, і він повчально підніс догори свою рожеву куксу:
— Ше не було, кау, такої сили, щоб Росію перекинула!
Ця розмова незабаром відновилася і вдруге — за обідом, коли повернулася мати. Старий Архип Нетреба спитав осміхаючись:
— Ти шо: на два хронти? І в церкву, і на собраніє до штундів?
— А ти тіки й знаєш, на базарь та з базарю, — віддячила чоловікові Явдошка.
Архип лунко сьорбав борщ, клав ложку на вінця полумиска й відкушував холодної мамалиги, що правила замість хліба, по тому знову брався за ложку. Він уже звик їсти однією рукою, і навіть та, скалічена, більше не бентежила його, покоячись під столом на коліні.
У хаті було притрушено рогозом, лепехою й осокою, на стінах та за образами висіли пучки клечання, і Марія згадала, якою колись була Зелена неділя. З далини років зринули спогади, пов'язані з цим гарним святом, і на душі відтало. Вона вже спокійно дивилася й на батька, який їв однією рукою, і на брата, що похмуро дививсь у полумисок.
— Баби в церкві казали, що кінець світу скоро, — промовила мати, мляво сьорбаючи борщ.
— А коли Гітлерові капут — не казали? — рипнув насмішкувато старий Нетреба.
— Балакають, у Святому Писанії сказано: як обснується небо залізним павутинням і полетять в усі боки залізні птиці, — закінчила свою думку Явдошка.
Марія хотіла була сказати, що те Святе Писання творилося людьми й нічого не передрікає, однак навряд чи мати повірила б у все це. Озвався батько:
— А в базарі кауть, що германець як сьорбне води з Волги, так його й ухопе швидка Настя.
— А шо там, у тій Вользі, вода погана? — спитала мати.
— Авжеж погана, — ствердив старий. — Жовта й каламутна...
Марія блимнула на батька, та так і не второпала, чи він серйозно каже, чи знову кпинить матір.
— А що там ще на вашому базарі кажуть?
Марія нашорошила вуха. Максимів той не провіщав нічого доброго. Старий одповів синові:
— А ти піди сам та й ночуєш.
— Залізне павутиння — то дроти лектричеські, а залізні птиці — яроплани, — пояснила старому мати, але він дививсь на сина.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Яр» автора Білик І.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЯР Роман“ на сторінці 169. Приємного читання.