Марія дивилась на братову спину, яка ритмічно коливалася над верстаком, і думала, що давіть найближчі люди можуть стати одне одному чужими. Вона боялася назвати те інше слово, але то було все від незвички. І найстрашнішим здавалося те, що Марія все добре розуміла. Вона чекала повернення тих, хто відійшов звідси минулої осени, а Максим їх боявся. Боїться, чи й ненавидить? — спитала сама себе Марія.
— Піду я, мубуть, од вас, — промовила вона згодом.
Брат перестав пиляти, але не обертався. Марії раптом стало до сліз шкода його. Невже вони стануть ворогами? Хіба таке можна припустити? У пам'яті зринули чиїсь слова: рідня — до часу, а чоловік — до могили. Не може бути, щоб це вирішувало долю людини, спробувала запевнити вона себе. Мусить існувати щось інше, про що я навіть не здогадуюся, неодмінно мусить. Рідну кров так просто зрадити не можна.
Вона пересилила в собі це раптове почуття, однак сказала знову не те, що хотілося, не головне:
— Ще хто зна, що з нами взавтра буде...
Максим стояв нерухомо, обличчям до віконця, і вона повторила:
— Хто зна...
— Це ти... про неї?
Так, Марія мала на увазі його й Оленку. У такий час не можна зв'язувати ні себе, ні інших.
— Заради Павла ти ладна кинути під колеса рідного брата.
Марію мов стьобнуло батогом по виду.
— Не знаю, чи пощастить тобі, — сказав Максим коротко. — Навряд щоб росіяни тепер відтиснули німців назад, аж од Волги. Мабуть, так воно вже й лишиться.
— А мо, й ні.
Максим рвучко обернувся. На порозі, над Марією, стояв батько.
— Росію, дерехторе, ще ніхто не побіждав.
Синові очі наллялися злістю.
— Я вже просив вас, тату, не називати мене так!
Старий хрипко засміявся:
— Як батько без руки, то на батька вже й шкварчать можна? А ти не на мене, а на того Напаліона шкварчи.
— До чого тут Наполеон?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Яр» автора Білик І.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЯР Роман“ на сторінці 168. Приємного читання.