Розділ «ЯР Роман»

— Та... оте, шо... Я так давно ждала цього й боялася... Тобі не гидко? — перепитала вона.

— H-ні... — не знавши, про що й мова, сказав пошепки я.

— Тоді ще візьми мене за... ну, за груди.

Я, відвертаючись, нерішуче поклав руку на тремкий пружний клубочок.

Оленка спитала ледь чутно:

— Ти мене любиш?

Я мовчки кивнув головою.

Вона міцно притулилася до мене всім тілом:

— І я тебе... Міні кається, шо я кудись летю... Аж лячно.

Я вдивлявсь у чорну пітьму її очей. Повіки Оленині ледь здригалися й не блимали. Я ні про що більше не думав, бо такі очі здатні поглинути й кожну думку, і все на світі, і самий світ. У голові трохи наморочилось, і тоді не в думці, а якось ніби вухами я пригадував оті смішні слова «кається, шо я летю», які зовсім не здавалися мені смішними, бо я й сам ніби витав у блакитному сяйві повітря.

У Ярі з'явилося нове слово «кампазітор». Його, як і всі подібні до нього, пустив у світ жебрак і волоцюга Єсохвад. Було те на базарі в останню неділю перед Великоднем. Якийсь другоселець вирішив позбиткуватися з нього й запропонував:

— Чуєте, діду, скиньте лахи й покажіть отому-то німцеві, чим ви сідаєте на лаву, — дам оце-го все борошно!

Єсохвад подививсь на торбинку, де було хунтів із п'ять борошна, і махнув рукою:

— А хо, давай!

— Ніт, ви сперва скиньте штани, туді заберете борошно.

— А не надуриш? — пересвідчився старий.

— Їй-бо, сука буду, гоце-го всеньке ваше, шо в торбині. Гось-де я його цьому дядькові покладу, хай держить, коли не вірите.

Єсохвад подивився на нього, тоді знову на торбинку. Німець ішов уздовж ряду й збирав податок натурою: в однієї молодиці пару яєць, в іншої — масла. За ним широко ступав у великих коротких чоботях другий німчик, маленький, мов рахітний підліток, і тримав ті «покупки» біля грудей.

Об заклад билися голосно, тому навколо діда й того другосельця зібралося чимало базарувальників. І коли німець із німчиком підійшли до них кроків на п'ять, Єсохвад розстебнув ґудзика на штанях і показав їм грішне тіло. Докруж стало тихо-тихо, усі дивилися, що робитиме німець. А він стояв, мов прибитий, і глипав на Єсохвада. І тільки коли дід вирішив, що вже чесно заробив свою торбинку з борошном, і підтяг штани, німець заволав на все базарище. Він підскочив до старого й заходився копати його чобітьми попід зад, а той підстрибував, боронився й тицяв йому межи очі якогось потертого папірця:

— Та хо ти, пан, хо ти б'єся, на оссьо почитай, а не!..