Розділ «ЯР Роман»

— Маєте на увазі штурмовиків?

Олег Попович насторожено глянув мені в очі:

— Ти вгадав. І взагалі, фашизм і комунізм — теж два боки тієї самої монети. Однієї монети! Вразумєл?

Я довго не міг нічого відповісти на цей Олегів афоризм, тоді скрутив цигарку і спитав несподівано й для самого себе:

— А де ж тоді наше місце? Куди йти нам?

Олег теж не зразу відповів, а коли озвався, то я теж не швидко второпав зв'язок між його словами й попередньою розмовою. Він сказав:

— Особисто я не маю нічого проти комунізму. Коли б цього вимагали обставини, перший би подав заяву до їхньої партії. Але... якби вона була українська, а не засобом російського великодержавного шовінізму.

Тільки з кінцевого речення я зрозумів Олегову позицію й підкинув:

— Гітлер теж соціаліст.

Він відповів:

— Не будь наївним, Нетреба. То такий самий шовінізм. А комуністичні й соціалістичні партії існують в усіх країнах. І справа не в тому, що капіталісти раптом стали прихильниками Маркса, а в тому, що вони збагнули: рушійна сила будь-якого суспільства — в діалектиці, у зіткненні різних думок.

Я не втримався й пирхнув, але Попович застеріг мене:

— Коли якась партія, що поважає свій народ, приходить до влади, то вона не забороняє опозицію. Інші партії мусять пильно стежити за діями тієї, що стала біля керма. Інакше суспільство зашиється. Вразумєл?

Олег останнім часом почав до ладу й не до ладу вживати оте слово, і мене це дратувало.

Я тоді нічого не відповів Олегові, але ввечері, прийшовши до Ягол, раптом завів із Антоном бесіду на цю ж таки тему. Оленка сиділа й мережала щось біля каганця. Антін увійшов і взяв із шафи тютюну, і коли вже збирався виходити, я його зачепив:

— Як там на станції?

Антін зрозумів, що це лише дипломатична зачіпка й знехотя став у дверях.

— А що там на станції! Повідіму, поїзда.

— Війна швидко закінчиться? Що там балакають?

Антін блиснув на мене з-під кущуватих брів: