Розділ «ЯР Роман»

— Я народивсь у Ворошиловграді, — тихо відказав він. — І даремно ти намагаєшся довести собі, ніби я загадкова персона. Мені особисто не завдала жодної шкоди ні радянська влада, ні теперішня. Я перед війною будував на Донбасі шахти.

— А ваша сім'я евакуювалася з Дніпропетровська?

— Із Запоріжжя, — вточнив Олег. — Мене туди перевели. І годі тобі копирсатися в моїй біографії. Її вже перевіряли не один раз, там усе в нормі. Вразумєл?

— Вірю. Інакше б вас не зробили віце-бургомістром.

— Ти після хвороби став дуже дратівливим, Нетреба.

Я заперечив:

— Та ні. Просто мені дивно, як у таких великих і геть зрусифікованих містах міг ужитися націоналіст.

Попович випростався:

— Це ти про кого? Особисто я служу німцям.

— Годі придурюватись, Олегу, ми знаємося не перший день.

Олег помовчав і визнав:

— Твоя правда, не перший день. А націоналізм і великодержавний шовінізм — то рідні брати, один без одного не можуть. — Він знову подумав і вточнив, певно, знайшовши краще порівняння: — Два боки однієї монети. Зітри один — і монета втратить вартість. А якщо монета в обігу — значить, і орел є, і решка є. Задумайся: чим дужче натиснеш пружину, тим вона сильніше може вдарити по пальцях.

Я скептично зморщився:

— Якщо сприсне!

— Сприсне — рано чи пізно. І найстрашніший ворог той, якого ти не підозрюєш: стара істина, аксіома. Імперію Александра Македонського розбазарили, рознесли не зайди якісь, а його сподвижники. Вони за життя клялись Александрові в найпалкішій любові.

Мене брало на сміх:

— Могли б навести й яскравіший приклад!

Олег байдуже відповів:

— Звичайно, ти історію знаєш. Та в нас прикладів досить і так. Сталій теж винищив своїх найближчих соратників. Це вже не припорошена пилом віків історія: усе відбувалося в нас на очах. А Гітлер пустив під ніж тих, хто привів його до влади.

Я намагався пригадати події новітньої історії: