Розділ «ЯР Роман»

— Не думаю.

— А в комсомолі?

— Не чув нічого подібного. Батько його був головою комнезаму, а потім — бригадиром у колгоспі. Тільки все це ви даремно, Олегу. У наш час до людей із старою міркою не підійдеш. Війна змінила все. Геть усе перекинулося з ніг на голову, а те, що стояло сторч, поставила на ноги. Ви про це не думали?

— Думав, Нетреба.

Я обурився:

— Чого ви все Нетреба та Нетреба? Хіба в мене ймення нема?

— А чого ти на мене викаєш?

Я завагався:

— Звичка...

— То й у мене звичка. Не чіпляйся до дрібниць. А про старий аршин — то ти правду мовив.

Я посміхнувся:

— Мій батько каже — домашня думка в дорогу не годиться.

— І він правду каже. Ми тепер у дорозі.

Я уточнив:

— Може, на роздоріжжі?

— А то вже хто де.

Олег значущо подививсь на мене, і я замислився. Цей ярівський віце-президент останнім часом почав розмовляти натяками. А хто ж він сам? Я так і поспитав у нього:

— Чого ви сюди приїхали?

Олег відповів:

— Дурне запитання.