Розділ «Частина 3»

— Я приїду.

Вона здивувалася:

— Ти встигнеш?

— Не впевнений. Але ти не зважай. Я так чи так мав намір повертатися. Навіть якщо не встигатиму на похорон, однаково приїду.

Мама зітхнула. Я очікував на розпитування, та вона лише стомлено промовила:

— Повідомиш, коли на тебе чекати.

— Обов’язково.

І знову тиша. Я не знав, що ще можна додати.

— Як Теодор? — поцікавилася мама.

Я інстинктивно озирнувся на двері спальні.

— Спить.

На щастя, не відчувши напруженості в моєму голосі, вона тим вдовольнилася.

— Добре. Зв’яжешся зі мною.

— Бувай, мамо.

Після завершення розмови я якийсь час стояв біля вікна в коридорі, дивлячись на беззоряне небо та яскраві вогні Балтимора. Потім пройшов до спальні, поклав смартфон на шафку біля ліжка, скинув джинси й простягнувся на матраці.

Тео спав. Я до пояса вкрився тонкою ковдрою й, склавши руки на грудях, утупився в стелю. Намагався повернути, витягти на поверхню розгубленість і співчуття, що здійнялись у свідомості, коли дізнався про останні батькові роки у спортзальній підсобці, проте вони вислизали крізь пальці, наче медузи. Натомість із глибини піднімалося роздратування. Чому він нічого не сказав? Що й кому намагався довести? Краще здохнути, немитому й голодному, в шкільному підвалі, ніж попросити про допомогу, — це те, що він прагнув донести? Я розумів, що думати так — несправедливо та неправильно, що злістю я лише прикриваю власні сумніви — а що як це не він, а ми з матір’ю винні? — проте в ту мить почувався таким самотнім і невідь-ким зрадженим, що міг жаліти лише самого себе. Певна річ, я шкодував його, втім, то було звичайне людське співчуття: я не відчував до нього те, що мав би відчувати син до батька.

Повіки важко склепилися. Я потрусив головою. Був сонним, але не хотів спати. Хотілося лежати й длубатися в собі, думати про батька, визначитися із почуттями. Натомість менше ніж через чверть години після розмови з матір’ю я провалився в сон.

Мені наснився

дім — моя квартира на Грушевського. Я сидів у дитячій із ноутбуком на колінах. Теодора не було. Вві сні я зайшов у Google, відкрив розділ «Історія активності в Інтернеті та додатках» і прокручував записи вниз, поки не натрапив на:

пошук peyton norwood washington field email 10:27