Розділ «Частина 3»

— А де він жив?

Сумнівно, що вчитель фізкультури заробляв достатньо, щоб винаймати квартиру. Мама на кілька секунд примовкла:

— Директорка школи дозволила йому оселитися в підсобці біля спортзалу.

— Батько вісім років прокантувався у підсобці під спортзалом?!

Мама перейшла на інше:

— Людмила розповіла, що батько дізнався про твоє одруження та мріяв побачити онука. Востаннє зустрічала його місяць тому. Він звідкись довідався про твій від’їзд і бідкався, що перед смертю так і не потримав на руках онука.

— То чому він… — я задихнувся. Не міг повірити, що мій батько вісім років ночував у затхлому підсобному приміщенні однієї з найгірших рівненських шкіл. А де він мився? На чому готував їсти? Як прав і прасував одяг?

— Не картай себе, — озвалася мама, — мені теж шкода і… і соромно. Але то його вибір.

«Який, у біса, вибір?! Клятий упертюх!» Проковтнувши клубок із колючого дроту, що підкотив до горла, я запитав:

— Як він помер?

— Гострий інфаркт. Шкільний сторож викликав «швидку», та його не довезли до лікарні.

Лоб уперся у прохолодне скло, очі заслало вологою.

— Чому він не повернувся до нас? — темне подвір’я пливло, втрачало чіткість ліній. — Мамо? Чому він не зателефонував? Чому не зізнався? Навіть якщо він аж так страхався з нами жити, ми могли б допомогти грошима!

— Він уже не відповість, Мироне.

Хвилину ми обоє мовчали.

— Хто займається похованням?

— Я. Більше нема кому.

— І коли похорон?

— Післязавтра.

Тут не вагався: