Розділ «Частина 3»

Я не відповів. Залунали гудки. Після десятого Ліза хрипко озвалася:

— Алло?

— Я знаю, хто такий Аймонт! — закричав я.

— Мироне… — її голос розчинявся в сонній хрипоті.

— Чорт забирай, ви чуєте мене?! Прокиньтесь! Я зрозумів! Мені відомо, хто приходить у снах до мого сина!

Ліза Джин Торнтон — у вузьких джинсах і мішкуватій кофті з цитатою із The Beatles GIVE PEACE A CHANCE[80] — примчала до будівлі балтиморського відділення УНТ ЦРУ о 5:40 ранку. Уже через кілька хвилин ми сиділи за комп’ютером у кімнаті для спостереження. Якраз починало світати. Я розповів їй, як чотири місяці тому Тео посеред ночі написав на дзеркалі I’M MATEO CAMPO, потім — як я пригадав, де бачив знімок чоловіка з ромбом на правій щоці, а насамкінець показав статтю із Los Angeles Times.

— Так я збагнув, що мій син називав Аймонтом закатованого 2012-го наркоторговця на прізвисько Даймонд, — закінчив я.

Ліза переглядала більшість записаних системою доктора Далтона відео, тож їй знадобилося кинути лиш один погляд на фотографію Матео Кампо, щоб упізнати чоловіка зі снів Теодора.

— Неймовірно, — прошепотіла вона.

Неправильно потрактувавши реакцію, я роздратовано витріщився на неї:

— Ви не вірите?!

— Ні, ні, — поспіхом кинулася заспокоювати Ліза. — Тобто в таке справді важко повірити, та я не думаю, що разюча схожість між чоловіком, який сниться вашому синові, й убитим дилером є просто збігом. Я можу повірити, що Матео Кампо якось учепився у вашого сина під час зупинки серця три роки тому. Згнітивши серце, я також можу повірити, що Кампо — з того місця, де він перебуває, — спроможний дізнаватися про події в будь-якому закуткові Америки або й узагалі будь-де у світі. Просто це… — американка розвела руками, — ці припущення, навіть якщо правильні, нічого не дають змогу пояснити. Я не розумію, з якого дива наркоторговцю заманулося попереджати ФБР про доправлення рекордно великої партії кокаїну з Колумбії?

— А що як він хотів помститися? — припустив я. — Можливо, чхав він на наркотики. Можливо, Медран і Льйоренте були вбивцями Даймонда, тож саме тому він намагався переконатися, що їх порішили.

— Гаразд, а теракти у Вашингтоні? — не відступалася Ліза.

Я знітився.

— Не знаю.

Стукаючи пальцем по столі й покусуючи губу, американка вивчала фотографію Матео «Даймонда» Кампо.

— Усе це якось дивно, — ледь чутно промовила вона й, перш ніж я розтулив рота, щоб запитати, що саме дивно, повернулася до мене: — Як Теодор?

— Спить, — відповів я. — Проспав усю ніч.

— Добре, — Ліза підвелася, зиркнула на годинник. — Ходімо вип’ємо кави, — й, не чекаючи на відповідь, рушила на коридор.