Розділ «Таргани»

— Звідки в них до нас така ненависть? — укотре запитав себе Роман.

— Немає в них ненависті, — відповів командир. — Є в них тільки любов до грошей. А стріляти по нас або чавити танками — їм байдуже.

Думка, висловлена ротним, трохи вгамувала марні роздуми. Тим паче, що треба було відбиватись і думати, як вижити на передовій.

«Тут або ми їх, або вони нас», — сказав собі Роман.

Того дня були ще три атаки. І всі їх таргани змогли відбити. Майже без втрат, якщо не рахувати двох поранених, яких вдалося перекинути в тил через вузький перешийок своєї землі, що сполучав Рідкодуб із тилом. «Медичка», яка вивозила поранених, не повернулася. По рації повідомили, що вії «швидкій» порвано осколками задні колеса та пробито радіатор.

Настав перепочинок. Ночував Ромка в підвалі поруч із Цим Хлопцем. Бійці набилися в підвал, щоб перекусити і впасти в міцні, але короткі обійми сну. Навколо відмовника, як навколо прокаженого, утворився порожній простір. Санітарна зона, яку ніхто з тих, хто повернувся з «передка», не хотів зменшувати. Але Ромці було цікаво, що думає цей чоловік, і він підтягнув спальний мішок ближче до Цього Хлопця.

— Ну як ти, не одужав? — запитав він єхидно.

— Ні, мені досі погано, — відповів Цей Хлопець.

— Знаєш, — сказав Ромка, махнувши в бік гранатометників, які загорнулися в мішки так, що звідти стирчали лише скуйовджені бороди. — Сьогодні ці люди врятували і тебе, і мене, й командира. Якби вони не підбили танк, нас усіх розмазали б по асфальту, як повидло. Ти це знаєш?

— Немає тут асфальту, — відповів недоречно Цей Хлопець. — Це село не асфальтоване.

Він боявся сепаратистів, росіян, боявся свого командира і своїх товаришів. Особливо цього божевільного Ромку, який разом зі своєю камерою лізе туди, куди жодна нормальна людина не полізе. З таким ліпше мовчати. Але Ромка явно провокував його на відкритий конфлікт:

— Слухай, а чого ти взагалі пішов на фронт?

Мовчання, що «прозвучало» у відповідь, аж ніяк не влаштувало Ромку. Тож боєць продовжив тиснути на сусіда запитаннями.

— Я хочу запитати, що ти робитимеш далі. Якщо виживеш?

— Поїду додому, — сказав відмовник. — У Київ.

Він зрозумів, що мовчанням не відбутися.

— А далі? — не вгамовувався Ромка.

— Забуду це все.

— А якщо танки приповзуть до Києва?

— Ну, тоді спробую ще раз. Тобто ще раз спробую воювати.