Розділ «Таргани»

Цей Хлопець не помічав, що командир змінився. М'яку обгортку зняв, а під нею виявився залізний стрижень. Важкий і прямий, як лом. Хлопець усе сподівався на м’якість і людяність свого ротного. Ротний зрозуміє і пробачить. З ким не буває.

А ротному не до боягуза було. Мав організувати оборону й постаратися все зробити так, аби кожен із півсотні його бійців повернувся з передової.

По Рідкодубу валили з чогось важкого. Один постріл — мінус одна хата. Коли снаряд потрапляв на подвір’я, дерев’яні паркани зривало з місця й кидало ударною хвилею, як аркушики зі шкільного зошита. Якщо входило в дах, то глиняні стіни бідних будинків розсипались і складались усередину. Лише бетонні підвали особнячків місцевого начальства, побудованих на совість, витримували удари артилерії. У командира від цих ударів наче відкрилося третє око. Він бачив село не так, як бачать його бійці, — будинки, вулиці, паркани, — і не так, як його малюють картографи на топографічній карті. Несподівано він відчув, що Рідкодуб став для нього об’ємним, як комп’ютерне зображення, і він із цим зображенням міг робити будь-що. Міг повернути його за годинниковою стрілкою і проти неї. Міг побачити село в ракурсі згори і проникнути поглядом у кожен підвал та кожну щілину. Водночас він бачив своїх бійців, усіх до одного, кожного на своїй ділянці оборони. Але бачив він і супротивника, який підходив до села з трьох боків, і волів стерти його з лиця землі, щоб не дати можливості українським солдатам закріпитись, зачепитись у цьому морозному сірому степу.

— Ну що, таргани, відіб'ємося? — питав командир веселим голосом по рації.

— Відіб'ємося, командире! — хрипіла впевненим смішком станція.

І таргани, витримавши обстріл, виповзали з усіх щілин, аби відкинути супротивника назад. Часу на те, щоб серйозно закріпитися, не було, та вони встигли накопати неглибоких окопів, з яких не могли витравити їх своєю артою збожеволілі ДНРівці. Вони не шкодували снарядів і сипали так, ніби рашистський гумконвой підвозив снаряди прямо на поле, де стояли їхні САУшки. Вили й мінометами. Якраз коли Ромка знімав командира, у руїнах сусідньої халупи сухо розірвалася міна від «вісімдесят другої». Вона підлетіла нечутно, на відміну від «стодвадцятки», яка свистить так, що від самого її свисту по спині починають бігати мурахи. «Вісімдесят друга» впала посеред будинку з вибитими шибками без даху. Осколками сипонуло по залізних воротах, а над обдертими стінами сірою хмарою здійнялися курява й дим. Ротний навіть не повернув у бік вибуху голову, лише сказав: «Ромко, через пару хвилин сюди прилетить ще, давай міняти точку». І він не помилився. Тільки-но укропи відійшли від зруйнованої будівлі, як почули сухий удар, а на тому місці, де вони стояли, виникла неглибока вирва. «Чудова в ротного чуйка», — поставив по думки галочку командирові Роман.

Усе було передбачувано. Після артобстрілу повільно й похмуро, як праски по дошках, поповзли на Рідкодуб російські танки. За танками невпевнено бігла піхота. Танків було небагато, усього три. Але вони скреготали й гарчали так, що хотілося заховатися, забитися в щілину, як справжнім тарганам.

У нормальної людини інстинкт працює правильно. Якщо десь гучно стріляють, то нормальна людина розвертається спиною до джерела звуку — і бігти, далі від стрільби! Але в таргана першої роти щось не те з інстинктами. Він біжить не від джерела звуку, а прямісінько в те місце, де стріляють. При цьому вага та кількість різних предметів, навішаних на таргана, здавалося б, узагалі виключають рух у режимі бігу. Та він усе ж біжить, перебираючи всіма кінцівками. Туди, де в нього цілитимуть ворожі істоти. А на тарганові Ромці, крім боєприпасів, автомата й бронежилета, теліпалася ще й сумка з камерою та планшетом.

Як же став у пригоді йому цей планшет! До переднього краю тарганячої оборони зловісно підповзав танк-праска. Насувався, як невідворотна доля. Зелений звір у брудному грудді повертав баштами й гусеницями так, ніби обіцяв розчавити будь-кого, хто трапиться йому на шляху.

— Ну, Ромко, дивись осюди! — покликав його старший обслуги. — Зараз ми його вальнемо дуплетом.

У бік монстра спрямували дві труби на станинах.

— Хлопці, у нас є два постріли й одна спроба! — крикнув старший, указавши на танк. — Якщо ми промажемо, то він ні! Б’ємо під башту. Як зрозуміли?

— Зрозуміли, — спокійно відповіли гранатометники.

— Постріл!!! — пронеслася над степом команда.

Гримнуло так, що в Ромки заклало вуха. Коли поряд стріляє могутній гранатомет СПГ, за правилами треба бути в навушниках. Але хто їх додержується, тих правил? І де взяти ці навушники, якщо навіть важезні станкові кулемети приходили на фронт без станків?

Спочатку вистрілив один гранатомет. Ромка встиг лише увімкнути планшет, коли гримнула друга гармата. Боєць знав, що буде далі, і висунувся з планшетом з окопу. Те, що відбувалося, він бачив на екрані, і від цього воно здавалося не зовсім реальним.

— Куди лізеш? — крикнув старший гранатометник. — Зараз вони відповідь дадуть.

— Нічого, встигну, — відповів Ромка, а сам, забувши про обережність, знімав, стоячи на весь зріст.

Вони влучили в танк. Просто під зріз башти. Активний захист не допоміг. Багатотонний купол зірвало вибухом і підкинуло вгору. Там, де щойно була башта, піднялися вертикальні струмені полум’я. «Здетонував боєкомплект», — відзначив Роман, продовжуючи знімати. Планшет зафіксував, як башта перекинулася в польоті і впала на мерзлу ріллю люками вниз. «Є, — сказав старший гранатометник. — Така в них, танкістів, доля. Сидять на снарядах, як у залізному саркофазі, і чекають, коли влучить». Ромка вимкнув камеру. Його зйомки стануть ще одним доказом того, що їхня рота знищує танки, і тепер вони мають одержати обіцяну премію за спалену ворожу броню. Але загиблих сепаратистів йому знімати не хотілося. Обдурені люди, яких сюди послали, як на забій. Нерозумні, з промитими мізками, але ж вони чиїсь чоловіки, брати, і якась жінка литиме сльози над листом, що принесе чорну звістку.

— Викинь це з голови, — сказав ротний, коли Ромка поділився з ним своїми рефлексіями. — У танках не місцеві сепари. В екіпажах майже точно росіяни, громадяни Ерефії, заробляють на нашій смерті гроші.