Розділ «Монстр»

Тюрма мала цілком ідіотський, картатий вигляд. Такою її зробили 1980 року, коли повз неї вулицею Свердлова мали пронести олімпійський вогонь. Гратчасті вікна та сірі стіни могли неприємно вразити закордонних журналістів, що супроводжували його на шляху до Москви. Ось тоді гратчасті вікна й закрили величезними пластиковими щитами, пофарбованими в усі кольори веселки.

Так ось, викинуті на старість з тюрми злочинці всіх мастей осідали прямо тут. Бомжували, ночували на горищах будинків. Холодна Гора просто кишіла ними. І обивателю доводилося рятуватися від екс-зеків височенними огорожами.

Софія вставила ключ в замкову шпарку і озирнулася. Хлопець зник. Невже в нього не вистачило наполегливості? Вона тепер уже шкодувала, що не відповіла на його залицяння, не подала йому надії. Ключ зі скреготінням повернувся в замку. Софія постояла, прихилившись до паркана, хвилин десять, і він таки з’явився. Підійшов до неї. Але тут трапилося те, чого вона не чекала. Він раптом обхопив її руками і потягнув на клумбу, що була поряд. Софія відчула запах спиртного і зрозуміла, що він забіг до бару на розі і, мабуть, для хоробрості випив чогось алкогольного. Софія зовсім не сподівалася на такий розвиток подій і пройшло кілька секунд, перш ніж вона почала чинити опір. Спробувала вирватися.

— Облиш, — крикнула вона. — Облиш!

Він зробив їй підніжку і вони впали в духмяну траву. Софія пручалася, що було сили, а її свідомість наче спостерігала все, що відбувалося, збоку. Наче хтось інший керував її тілом, наче це тіло взагалі не належало їй. Чому вона пручається, адже тільки що сама хотіла цього?

Він навалився на неї всим тілом, запускаючи праву руку під спідничку і ногою розтискаючи коліна. Ліва рука опинилася під блузкою, боляче здавила груди.

— О чорт, та відпусти ж мене! — крикнула Софія.

Лікоть лівої руки надавив їй на горло, не даючи можливості дихнути. Софія злякалася вже по-справжньому — та він же задушить її! І впилася зубами в його руку.

Він застогнав від болю.

— Сука! — і вдарив долонею по обличчю.

У Софії з очей бризнули сльози.

— Облиш, прошу тебе.

— Мовчи, а то гірше буде!

Він задер на ній спідничку і вона відчула, що його рука зриває з неї білизну. Пальці дісталися до промежини. Софія скрикнула від болю.

— Гей, — почула вона голос, — що це там відбувається?!

Софія відчула, що жахливі руки облишили її і, зовсім знесилена, заплющила очі. Підсвідомість фіксувала чиїсь кроки, розмову. Але того, про що говорять, Софія не розуміла.

Отямилася вона від того, що її підводять чиїсь руки. Вона розплющила очі. Двоє бомжів — чоловік та жінка — схилилися над нею. Від них йшов дух нафталіну і давно немитого тіла.

— З тобою все гаразд?

— Так.

— Він вже пішов.