Розділ «Монстр»

Вона бігцем кинулася додому, прослизнула до своєї кімнати і упала на ліжко, уткнувшись обличчям у ковдру. Вона згадала появу місячних, яка так вразила її нещодавно, і подумала: «О господи, до всього ще й це…» — їй було страшенно шкода жінок, але найбільше шкода було себе.

Софія так і не зайнялася сексом, перш ніж потрапила на цю осоружну метеостанцію. Вона згадала два випадки, коли до цього ледь не дійшло. Перший, коли до неї клеївся технікумівський викладач з радіотехніки.

Метеорологи обов’язково вивчають курс радіотехніки. По-перше, тому, що мають користуватися пристроями зв’язку — хоча б телетайпом чи радіостанцією, а по-друге, тому, що в метеорології використовується безліч радіотехнічних штучок.

Викладачем радіотехніки був двадцятип’ятирічний випускник харківського інституту радіоелектроніки, високий, досить симпатичний блондин. І, мабуть, серед студенток не було жодної, котра б не мріяла, що красень-викладач зверне на неї увагу.

Курс радіотехніки був надзвичайно важким для Софії. Вона нічого не розуміла в потоках електронів, лампах та транзисторах. Їй ніяк не щастило здати лабораторну роботу по закону Ома. Треба було потрохи просувати ручку реостата і записувати покази вольтметра та амперметра. Потім на «міліметрівці» побудувати лінію залежності струму від напруги. Більшість студентів давно вже зробили це і розійшлися по домівках. І лише в Софії замість ідеальної прямої, яка мала відобразити залежність цієї осоружної напруги від сили струму чи навпаки, виходила якась змійка, що вихилялася то туди, то сюди. Вона підійшла до викладача вже, мабуть, уп’яте зі своїм графіком, коли виявилося, що вони залишилися в лабораторії лише удвох. Викладач подивився на Софіїн графік з відвертою нудьгою і сказав:

— Слухай, приходь завтра, га?

Софія також подивилася на свій графік, але з відвертою ненавистю, і ледве не розплакалася. Вона приходила виконувати цю лабораторну принаймні вже втретє. Побачивши такий розпач на її обличчі, «радіотехнік» розреготався і запропонував відвезти її додому. Додому вони, звісно, не поїхали, а зупинилися біля якогось кафе і випили кави. Потім шампанського. І, Софія вже не пам’ятала як, знову опинилася на тій же кафедрі радіотехніки і в тій же лабораторії. В підсобці на шкіряному дивані вони довго цілувалися. Потім викладач цілував і роздягав її. Софія згадала, що їй зовсім не було соромно, хоч вона лежала перед ним зовсім оголена. Викладач звідкись добув простирадло. Скинув краватку, сорочку. Софія пам’ятала, що сорочка була біла, а краватка — синя в сіру цяточку. Він розстебнув змійку на брюках і тоді вона вперше побачила те, що мало увійти в неї. О господи, воно мало просто жахливі розміри! Та ця штука зараз розірве її!

Софія скрикнула, підібгала ноги і, обхопивши руками коліна, забилася в куток. Він став перед нею на коліна і, взявши за щиколотки, потягнув до себе.

— Ні, — не приховуючи жаху, скрикнула Софія, — ні!

— Що таке? — не зрозумів він і спробував розсунути руками її коліна.

— Ні! — знову скрикнула вона. — Нізащо!

— Що трапилося? — запитав він і, здається, раптом зрозумів. — Це вперше?

Софія навіть не ворухнулася.

— Скільки тобі років?

Він торкнув її за плече і повторив запитання.

Вона відповіла:

— Сімнадцять.

— А щоб тебе, — вилаявся він. — Навіть неповнолітня!

Роздратовано шпурнув їй одяг. Та побачивши, що вона не ворушиться, сів поряд і почав її одягати. На цьому все й закінчилося. Наступного дня вони зустрілися в коридорі і ледь привіталися — Софія, опустивши очі, а він — дивлячись кудись у неї над головою.

Втім, як кажуть, немає лиха без добра. Того ж дня Софія зовсім випадково помітила, що по всіх лабораторних роботах в неї стоїть «залік».