Розділ «Частина Третя»

— Знайти і знищити! Всіх! Порубати на шматки!..

Він повністю втратив над собою контроль.

Але насильників не знайшли. Прихопивши з фортечного арсеналу зброю, вони зникли.

Наступного дня виявили старшу доньку Вигури — просиділа ніч у кущах Над зривищем фортечної стіни. Пробували щось від неї дізнатись, та дівчина лише плакала, припадаючи до колін матері. Власне, вона нічого й не знала, бо втікала від людей, які траплялися на її шляху.

Дружина Вигури посвідчила, що заводієм між волоцюг була якась довгонога потвора із темною пов'язкою через обличчя, наче його хтось огрів по писку добрячою ломакою.

— У того вар'ята ніс перебитий. Він його перев'язав ганчіркою...

Більше від жінки нічого не добилися.

Лише в кінці тижня вийшли на злочинців, і то випадково. Поблизу київських вітряків хтось підняв запеклу мушкетну стрілянину. Сотник буквально з десятком козаків налетіли на млини. Стріляли якісь обідранці без ніякої потреби, просто з сивушного перепою.

Поміж зграї угледіли довгоногого здоровила з темною ганчіркою через обличчя.

— Будьте обережні, вони п'яні до безпам'яті. Женіть їх між вітряки, а того, що з пов'язкою, хапайте!

— Це ж мушкети із замка!

Забачивши козаків, невдахи-стрільці покидали зброю і порозбігалися. Левко нарахував до двох десятків мушкетів зразка кінця минулого віку, які бачили, коли оглядали місце нападу на Вигурів.

Волоцюгу з перебитим носом дружина Вигури упізнала. З невластивою для тендітної жінки силою учепилася вона в обідранця.

— Ти задавив мою донечку, ти!..

Козаки прочесали вітряки і зігнали добрячий гурт волоцюг. Не шкодуючи гарапників[241], погнали їх, як худобу, до міської в'язниці. У Левка пропала охота самочинно розправитись із ґвалтівниками. Спустошений і розбитий він повернув на Поділ.

Сагайдачний

У світлиці тютюнового диму, хоч сокиру вішай, і винний утому сам господар — цілоденно пахкає люлькою, як ковальський міх.

Сагайдачний другий тиждень, як тума[242] — за Порогами обрали нового гетьмана. І дізнався він випадково, навіть не повідомили. Не було до нього ніяких претензій, які могли бути закиди до воїна, про хоробрість якого пісні складають?! Тільки щоб сидів за Порогами, як усі січовики. А він то там, то в Києві. От і маєш!

У світлиці знаходилось кілька старшин, Сагайдачний частіше всього звертався до Томила. Тарануха, як завжди, стояв осторонь, під рукою. Дякуючи старим зв'язкам, він легко дістав у воєводстві копію документа, який цікавив Сагайдачного.

То сердито, то іронічно той уже втретє перечитував супліку.